Архів категорій ˜Країни Західної Європи

Першим велетнем металургії став Бхілайський металургійний комбінат, збудований у 1955 р. за допомогою СРСР. У наступні роки стали до ладу металургійні комплекси у містах Даргапурі та Роуркелі (побудовані з допомогою Англії та ФРН), інші об’єкти важкої промисловості.
У перші роки незалежності державний сектор переважав у промисловості, транспорті, зв’язку. Це пов’язувалося з потребою контролю за використанням ресурсів. Водночас уряд здійснив багато заходів щодо захисту дрібного виробництва, у якому була зайнята переважна більшість населення країни. Читати повністю…

Враховуючи нову розстановку сил у світі після розпаду СРСР та комуністичного блоку, уряд Франції відмовився від розміщення на своїй території ракет типу «земля-земля» і підтвердив свій курс на створення системи європейської самооборони.
Падіння тоталітарних режимів у країнах Центральної та Східної Європи, розпад Радянського Союзу призвели до активізації зовнішньополітичної діяльності Франції у цьому регіоні. Вона однією з перших визнала суверенітет держав, що виникли внаслідок краху СРСР. Так, 24 січня 1992 р. Франція визнала незалежність України. Читати повністю…

На початку XXI ст. у Франції прискорилася модернізація підприємств, збільшилися темпи зростання експорту, що у значній мірі пов’язано із запровадженням евро. З 1996 р. Франція випереджала своїх сусідів на 0,5 % у зростанні ВВП. Проте у 2003 р. економічне зростання було нижчим за середньоєвропейський рівень і не перевищувало 0,2 % проти 0,4 % для країн ЄС. У 2003 р. на долю Франції припадало 5 % світового обсягу експорту, більша частина якого скеровувалась України ЄС. Читати повністю…

Однак під час виборів перемогу здобув лівий блок у складі соціалістів, комуністів і Партії зелних. Перед новим урядом, лідером соціалістів Л. Жоспеном, стоять складні завдання у забезпеченні стабільності економічного розвитку, вирішення соціальних питань, а також виконанні зобов’язань Франції в ЄС. До кінця 90-х pp. програма приватизації промислового комплексу в основному була завершена. Доля державного сектору в економіці впала до 17 % . Розміри державних вкладів у конкурентоздатні галузі промисловості і фінансово-банківську сферу були зведені до мінімуму. Податкові реформи визначалися, у більшості випадків, необхідністю запровадження єдиних для країн ЄС стандартів. Читати повністю…

Президентські вибори 1995 р. відбувалися в надзвичайно напруженій політичній боротьбі. Праві сили, розгорнувши критику, спрямовану проти соціалістів, звинувачували їх в усіх невдачах економічної та соціальної політики. З семи кандидатів у президенти від різних партій у першому турі жоден не набрав необхідної кількості голосів. У другому турі боротьба розгорнулася між кандидатом від ОПР - досвідченим політиком Жаком Шираком і представником Соціалістичної партії Ліонелом Жоспеном. Незначною перевагою голосів перемогу здобув Ж. Ширак.
Уже з перших днів свого президентства Ж. Ширак почав зазнавати критики за рішення відновити випробування ядерної зброї. Читати повністю…

За цих умов президент і глава уряду повинні були шукати компромісні варіанти у проведенні внутрішньої та зовнішньої політики. Націоналізація загальмувалася. Почався зворотний процес приватизації націоналізованих підприємств. Зростання виробництва відбувалося дуже повільно. Тільки у 1988 р. виробництво зросло на 3,6 % і це був найвищий показник за всі 80-ті роки.
Велика увага приділялась інтеграційним процесам в Європі, розвитку економічних зв’язків з країнами Східної Європи. Одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики залишався курс на зміцнення зв’язків з африканськими країнами - колишніми колоніями. Читати повністю…

На президентських виборах у Франції 1981 р. переміг представник Соціалістичної партії Франсуа Міттеран. Після 23-річної перерви вибори до Національних зборів також принесли перемогу лівій коаліції, сформованій із соціалістів і комуністів.
З перших же днів своєї діяльності новий парламент прийняв закон про націоналізацію 18 банків і п’яти найбільших фірм. Частка державного сектору в промисловості зросла до 32 %. Розмір мінімальної зарплати збільшився на 10 %, пенсій і сімейної допомоги - на 20-25 % .
Заходи уряду прискорили інфляцію і фактично не змогли поліпшити матеріальне становище трудящих. Читати повністю…

17
Янв

Франція у 70-х роках.

   Автор: admin   в Франція

Новим президентом у 1969 р. було обрано Жоржа Помпіду, висунутого голлістською партією, перейменованою в «Союз демократів на захист республіки» (ЮДР). Продовжуючи курс де Голля, Ж. Помпіду шукав компромісу з опозицією. Було оголошено програму створення «нового суспільства», в якому трудящі могли б брати участь у керівництві виробництвом. З цією метою уряд підготував колективні договори, згідно з якими адміністрація націоналізованих підприємств зобов’язувалася щорічно підвищувати зарплату, встановлювався новий порядок визначення мінімуму заробітної плати, яка із зростанням цін переглядалася. Розширювались повноваження місцевих органів влади. Читати повністю…

17
Янв

П’ята республіка. ІV Частина

   Автор: admin   в Франція

На знак протесту проти розправи 13 травня відбулися масові демонстрації в усій Франції й одночасно розпочався загальний страйк, що охопив понад 10 млн робітників. Страйкуючі вимагали підвищення зарплати, поліпшення соціального забезпечення, ліквідації безробіття. Під час виступів лунали заклики до повалення Уряду і встановлення комуністичної диктатури, анархістські елементи здійснювали погроми магазинів і установ.
25 травня 1968 р. уряд підписав з представниками профспілок угоди, які передбачали реформу вищої школи, підвищення заробітної плати, збільшення допомоги безробітним і багатодітним сім’ям. Уряд оголосив про розпуск Національних зборів і проведення нових виборів. Страйковий рух і масові демонстрації різко пішли на спад. Читати повністю…

Створивши «Таємну збройну організацію» (ОАС), ультраправі організували терористичні акти, які призвели до жертв серед населення в окремих містах Франції та в Алжирі. Уряд де Голля в березні 1962 р. підписав Евіанські угоди, якими визнавалась незалежність Алжиру. Із визнанням незалежності Алжиру фактично розпалася французька колоніальна імперія.
Взявши курс на утвердження самостійної позиції Франції у світі, уряд де Голля оголосив у березні 1966 р. про вихід країни з військової структури НАТО. Цього ж року де Голль одним з перших із західноєвропейських лідерів відвідав СРСР, підписавши ряд спільних угод. Такі різкі кроки викликали обурення навіть серед колишніх прихильників де Голля. Читати повністю…

За винятком комуністів усі головні партії країни оголосили себе прихильниками де Голля. У грудні того ж року його було обрано першим президентом П’ятої республіки.
У внутрішній політиці уряд взяв курс на стабілізацію фінансової системи і підвищення конкурентоспроможності французької промисловості та сільського господарства. З цією метою було проведено девальвацію франка, випущено акції внутрішньої позики, що дало змогу створити стабілізаційний фонд і викупити на міжнародних ринках 150 т золота. Уряд збільшив податки, підвищив тарифи на газ, електроенергію, транспорт. Читати повністю…

17
Янв

П’ята республіка. I Частина

   Автор: admin   в Франція

28 вересня 1958 р. під час референдуму понад 79 % виборців схвалили конституцію П’ятої республіки. Нова конституція суттєво відрізнялася від попередньої, перетворивши Францію у президентську республіку. Центральне місце у владних структурах належало президентові, якого обирали на сім років усі виборці країни. Згідно з конституцією, президент є главою держави і головнокомандувачем збройних сил, призначає прем’єр-міністра й усіх вищих цивільних та військових посадових осіб. Президент підписує і публікує закони, має право повернути на повторний розгляд або винести на референдум будь-який законопроект. Читати повністю…

Вона значно розширила економічні і культурні зв’язки з СРСР і країнами Центральної та Східної Європи. Італійські війська неодноразово входили до складу миротворчих сил ООН, сформованих з метою погашення міжнародних конфліктів. У 2003 р. італійський уряд підтримав США у воєнних діях проти Іраку, скерувавши туди збройний контингент. Як член об’єднання найрозвинутіших індустріальних країн світу, Італія має значний вплив на формування основних напрямів міжнародного фінансового й економічного співробітництва. Читати повністю…

За сумарними показниками державний сектор у економіці Італії на початку XXI ст. випереджує Францію і поступається лише Португалії та Греції. Суттєву роль у економіці країни відіграють такі монополії, як «Інститут промислової реконструкції», що об’єднує понад 150 підприємств машинобудівної, металургійної, суднобудівної промисловості; нафтогазове об’єднання ЕНІ у складі 160 компаній; концерн «Фіат», який забезпечує 13 % європейського автомобільного ринку; монополіст у галузі електроніки «Оліветті», а також «Монтекатіні» у хімічному виробництві. Читати повністю…

Незважаючи на нестійкість внутрішньополітичного становища, економіка Італії у другій половині 90-х років розвивається з щорічним приростом у 2-3 % ВВП, в перші роки XXI ст. цей показник зменшився до 1% . Італія за загальним показником ВВП займає в сучасному світі шосте місце.
На парламентських виборах у квітні 2001 р. більшість італійців, розчарувавшись у політиці лівоцентристського уряду, проголосували за консервативний блок «Полюс свободи». Новий уряд було сформовано з впливових партійних функціонерів партій блоку «Полюс свободи». Читати повністю…

З політичної арени країни зійшли представники партократії та корумповані чиновники партій, які до цього традиційно формували уряди. До новоутвореного уряду, який очолив керівник асоціації «Вперед, Італіє» мільярдер Сільвіо Берлусконі, вперше ввійшли неофашисти. Це викликало тривогу не тільки в країні, а й у зарубіжних державах. Однак глава нового уряду заявив, що він буде дотримуватися фундаментальних християнських цінностей, боротися за економічний прогрес і розвиток демократії, а в зовнішній політиці йтиме попереднім курсом співробітництва з усіма країнами. Читати повністю…

У відповідь кримінальні структури організували розправи над державними службовцями і політичними діячами. Судові процеси виявили тісний зв’язок мафії з окремими високопоставленими чиновниками і політичними діячами країни. На початку 90-х років було проведено широкомасштабну операцію «Чисті руки», спрямовану проти мафіозних об’єднань. Вона виявила нові факти співробітництва окремих політичних діячів і партій з кримінальним світом, який виділяв їм кошти для політичної боротьби і здійснення політичних махінацій. Читати повністю…

Кінець 70-х - початок 80-х років позначився спадом виробництва, що тривав до 1983 р. Тільки з 1984 р. розпочалося повільне піднесення економіки. Однак воно не вирізнялося високими показниками і стабільністю. Участь Італії у західноєвропейській інтеграції, вміле використання дешевої зарубіжної сировини, швидке реагування на вимоги міжнародних ринків, високі прибутки від туризму створювали додаткові гарантії для стабільного розвитку економіки. Читати повністю…

Активізувалися й неофашисти. У грудні 1969 р. сталися бомбові вибухи в Римі та Мілані, вчинено напади на політичних діячів. У 1968 р. князь В. Боргезе створив таємну організацію «Національний фронт», що планувала збройний переворот. Крайні ліві організували терористичні загони «Чер¬воні бригади». Вони нападали на державних службовців, захоплювали заручників, від яких вимагали викупів. «Червоні бригади» були тісно пов’язані із закордонними терористичними групами і центрами, які постачали їм зброю і вибухівку. Загострення політичного протистояння, антиконституційні методи боротьби крайніх політичних сил, зростання інфляції призвели до кризи діяльності лівоцентристського блоку. Читати повністю…

Економічне піднесення 50-70-х років вплинуло й на соціальну структуру країни. Збільшилася кількість кваліфікованих робітників, науково-технічної інтелігенції, працівників сфери обслуговування. Зростання загальної зайнятості населення, продуктивності праці помітно поліпшили матеріальне становище трудящих.
До початку 60-х років внутрішню і зовнішню політику Італії формувала центристська коаліція партій на чолі з ХДП. У 60-х роках точилася гостра політична боротьба між блоком урядових партій і лівими силами - комуністами та соціалістами. Читати повністю…

50-70-ті роки характеризуються значним економічним піднесенням - «італійським економічним дивом». За ці роки частка Італії у загальних економічних показниках індустріально розвинутих країн зросла майже в 1,5 раза. За темпами економічного розвитку Італія випереджала інші індустріальні країни, поступаючись тільки Японії. Щорічний приріст промислового виробництва становив у середньому 8-10 % , а в окремі роки - сягав 12 %. Читати повністю…

Закликали до самовільного захоплення поміщицьких земель, видаючи це за революційні методи переходу до соціалізму. Нерідко відбувалися криваві сутички, під час яких було чимало загиблих і поранених. Частина членів Соціалістичної партії та членів профспілок виступили проти комуністичного екстремізму. В 1948 р. у Загальній італійській конфедерації праці відбувся розкол, і більшість профспілок, відмовившись від співробітництва з комуністами, перейшла до конституційних рамок захисту прав трудящих. У той же час виникла неофашистська партія - Італійський соціальний рух, що тероризувала представників лівих сил. Читати повністю…

У грудні 1947 р. Установчі збори прийняли конституцію республіки. Вона гарантувала суверенітет народу, свободу особистості, слова, віросповідання, зборів, друку, право на власність, працю, соціальне забезпечення тощо. Згідно з конституцією, главою держави був президент, який обирався парламентом і мав переважно представницькі функції. Законодавча влада належала парламенту, який складався з палати депутатів і сенату. Виконавчу владу здійснював уряд, відповідальний перед парламентом. Конституція стала значним завоюванням італійського народу. її впровадження вивело Італію уряд найдемократичніших держав світу. Читати повністю…

На 2 червня 1946 р. було одночасно призначено референдум про державний устрій країни та вибори до Установчих зборів. Під час референдуму, в якому вперше взяли участь жінки, за республіку висловилося 55 % дорослого населення, за збереження монархії - 45 % . Результати референдуму свідчили про складну розстановку політичних сил у країні. На виборах до Установчих зборів найбільшу кількість голосів (8 млн) одержала ХДП, на другому місці опинилася Соціалістична, на третьому - Комуністична партії. Лідер ХДП Альчіде Де Гаспері вперше сформував республіканський уряд, до складу якого ввійшли також соціалісти і комуністи. Читати повністю…

Найчисельнішим профцентром стала Загальна італійська конфедерація праці (ЗІКП).
Велику популярність серед населення здобула ХДП, яка виступила за демократизацію країни шляхом проведення політичних і економічних реформ, надання автономії окремим областям. Програма партії передбачала перетворення батраків у приватних господарів, робітників - у співвласників підприємств через купівлю акцій. Підтримка партії Ватиканом значною мірою сприяла її успіху серед католицького населення в усіх регіонах Італії. З різким осудом монархії, за перетворення Італії у демократичну країну виступали Партія дії та республіканці. Читати повністю…

Внаслідок Другої світової війни Італія опинилась у надзвичайно тяжкому становищі. Фашистський режим привів країну до катастрофи. Понад 3 млн чоловік залишилися без житла; промислове виробництво скоротилося більш ніж удвічі; збір врожаю становив 33 % довоєнного рівня; денна норма хліба не перевищувала 200 г на людину. У зв’язку із знеціненням грошей, нестачею предметів першої необхідності виник «чорний ринок». У містах і селах ширилося безробіття. Читати повністю…

Крім того, впродовж останніх десятиліть у Німеччині (як і в інших країнах Європи) постають серйозні демографічні проблеми: скорочення народжуваності призводить до постаріння населення, співвідношення працюючих і пенсіонерів змінюється у бік невпинного збільшення кількості останніх. У результаті державний бюджет відчуває дедалі більші труднощі щодо виплати пенсій та різних видів соціальної допомоги, зокрема по безробіттю. Уряд опрацював програму економії бюджетних витрат, насамперед на соціальні цілі. Такі наміри, поєднані з постійним нарощуванням податкового тиску, викликали хвилі протесту з боку робітників і службовців, організованих у профспілки. Читати повністю…

Нерозв’язаною проблемою залишалося небачене раніше безробіття. Нездатність уряду Г. Колля вивести країну з економічного застою призвела до його поразки на парламентських виборах у вересні 1998 р. На перше місце вийшли соціал-демократи. Один з лідерів СДПН Герхард Шредер був обраний канцлером. До складу нового уряду поряд із соціал-демократами вперше увійшли також представники Партії зелених. Новий уряд поставив своїм першочерговим завданням стабілізацію економіки та скорочення безробіття, однак це йому не вдалося зробити ні під час першого строку свого правління, ні після наступних виборів 2002 p., коли соціал-демократи у спілці із «зеленими» знову одержали більшість у бундестазі й залишилися при владі, а Г. Шредер сформував новий коаліційний уряд. Читати повністю…

Переведення всього господарства й укладу життя на ринкові рейки, що було пов’язано з тимчасовим згортанням виробництва, безробіттям, зниженням рівня соціальної захищеності тощо. Після ейфорії возз’єднання широкі верстви населення «нових земель» ФРН під тягарем економічних труднощів охопило почуття розчарованості, апатії й навіть ностальгії за старими часами. З другого боку, активізувалися праворадикальні, неонацистські сили. Для подолання кризи й перебудови «нових земель» уряд ФРН асигновував величезні суми: протягом 90-х років на ці цілі було витрачено понад трильйон марок. Читати повністю…

Ним передбачалося, що до об’єднаної Німеччини входитимуть території ФРН, НДР і всього Берліна. Отже, ні до кого ніяких територіальних претензій Німеччина не висовуватиме. На момент об’єднання країна здобуде повний суверенітет; права й відповідальність чотирьох держав на її території будуть скасовані; СРСР і Німеччина укладуть договір про виведення радянських військ із Східної Німеччини впродовж трьох-чотирьох років; Німеччина скоротить армію; країна відмовляється від виробництва, збереження й застосування атомної, біологічної та хімічної зброї. Тоді ж було погоджено, а в листопаді укладено Договір про добросусідство, партнерство та співробітництво між СРСР і Німеччиною. Читати повністю…

Тим часом все ширшими верствами суспільства НДР і ФРН оволодівала ідея об’єднання двох німецьких держав, відновлення єдиної Німеччини. Опозиційні угруповання НДР і влада ФРН висловлювалися за швидке возз’єднання країни на основі ст. 23 Основного закону ФРН, що передбачала можливість входження Східної Німеччини до складу ФРН.
На дострокових виборах до Народної палати (парламенту) 18 березня 1990 р. переконливу перемогу здобули ХДС і споріднені угруповання. Було сформовано коаліційний уряд. ПДС перейшла в опозицію. Читати повністю…

Незабаром переважна більшість номенклатурних можновладців один за одним змушені були залишити свої пости. Стихійні демонстрації у містах НДР тривали, влада поступово втрачала контроль за ходом подій. Знаменною подією стало відкриття під тиском народних мас у ніч на 10 листопада кордону між Східним і Західним Берліном. Сумнозвісний Берлінський мур було повалено.
У вирі подій СЄПН втрачала владу й розпадалася. У грудні відбувся її надзвичайний з’їзд, на якому партія одержала нову назву: Соціалістична єдина партія Німеччини - Партія демократичного соціалізму (СЄПН-ПДС, згодом просто ПДС). Читати повністю…

Правляча верхівка Східної Німеччини з недовір’ям і тривогою зустріла суспільно-політичні зміни в СРСР, започатковані 1985 р. Лідер СЄПН Еріх Хонеккер та його оточення недвозначно заявляли, що наслідувати радянський приклад, проводити в своїй країні «перебудову» вони аж ніяк не збираються. Однак, незважаючи на порівняно високий життєвий рівень, населення НДР виявляло чимраз більше невдоволення всевладдям СЄПН і органів безпеки, відсутністю елементарних громадянських прав і свобод, цензурою, забороною приватних поїздок до ФРН та інших західних країн, ізоляцією Східної Німеччини від вільного світу. Читати повністю…

У ніч на 13 серпня 1961 р. територію Західного Берліна було по всьому периметру оточено військовими та поліційними силами НДР, за якими стояли радянські війська. Одночасно гарячково споруджувався величезний бетонний мур з технічними спорудами протяжністю 155 км, що унеможливлювало втечі до Західного Берліна, і він опинився повністю ізольованим від території НДР. Спорудження Берлінського муру викликало протести в усьому вільному світі.
Попри всі негаразди економіка НДР у 60-ті роки вийшла на перше місце серед комуністичних країн. Читати повністю…

Політика «закручування гайок» призвела до соціально-політичного вибуху. В Берліні 17 червня 1953 р. спалахнуло народне повстання проти комуністичного режиму, яке відразу ж охопило понад 270 населених пунктів, у тому числі й найбільші міста. Влада НДР виявилася нездатною справитися з бурхливими подіями і звернулася за допомогою до радянських військ, дислокованих у Східній Німеччині. Повстання було жорстоко придушено.
Читати повністю…