Архів категорій ˜Італія

Вона значно розширила економічні і культурні зв’язки з СРСР і країнами Центральної та Східної Європи. Італійські війська неодноразово входили до складу миротворчих сил ООН, сформованих з метою погашення міжнародних конфліктів. У 2003 р. італійський уряд підтримав США у воєнних діях проти Іраку, скерувавши туди збройний контингент. Як член об’єднання найрозвинутіших індустріальних країн світу, Італія має значний вплив на формування основних напрямів міжнародного фінансового й економічного співробітництва. Читати повністю…

За сумарними показниками державний сектор у економіці Італії на початку XXI ст. випереджує Францію і поступається лише Португалії та Греції. Суттєву роль у економіці країни відіграють такі монополії, як «Інститут промислової реконструкції», що об’єднує понад 150 підприємств машинобудівної, металургійної, суднобудівної промисловості; нафтогазове об’єднання ЕНІ у складі 160 компаній; концерн «Фіат», який забезпечує 13 % європейського автомобільного ринку; монополіст у галузі електроніки «Оліветті», а також «Монтекатіні» у хімічному виробництві. Читати повністю…

Незважаючи на нестійкість внутрішньополітичного становища, економіка Італії у другій половині 90-х років розвивається з щорічним приростом у 2-3 % ВВП, в перші роки XXI ст. цей показник зменшився до 1% . Італія за загальним показником ВВП займає в сучасному світі шосте місце.
На парламентських виборах у квітні 2001 р. більшість італійців, розчарувавшись у політиці лівоцентристського уряду, проголосували за консервативний блок «Полюс свободи». Новий уряд було сформовано з впливових партійних функціонерів партій блоку «Полюс свободи». Читати повністю…

З політичної арени країни зійшли представники партократії та корумповані чиновники партій, які до цього традиційно формували уряди. До новоутвореного уряду, який очолив керівник асоціації «Вперед, Італіє» мільярдер Сільвіо Берлусконі, вперше ввійшли неофашисти. Це викликало тривогу не тільки в країні, а й у зарубіжних державах. Однак глава нового уряду заявив, що він буде дотримуватися фундаментальних християнських цінностей, боротися за економічний прогрес і розвиток демократії, а в зовнішній політиці йтиме попереднім курсом співробітництва з усіма країнами. Читати повністю…

У відповідь кримінальні структури організували розправи над державними службовцями і політичними діячами. Судові процеси виявили тісний зв’язок мафії з окремими високопоставленими чиновниками і політичними діячами країни. На початку 90-х років було проведено широкомасштабну операцію «Чисті руки», спрямовану проти мафіозних об’єднань. Вона виявила нові факти співробітництва окремих політичних діячів і партій з кримінальним світом, який виділяв їм кошти для політичної боротьби і здійснення політичних махінацій. Читати повністю…

Кінець 70-х - початок 80-х років позначився спадом виробництва, що тривав до 1983 р. Тільки з 1984 р. розпочалося повільне піднесення економіки. Однак воно не вирізнялося високими показниками і стабільністю. Участь Італії у західноєвропейській інтеграції, вміле використання дешевої зарубіжної сировини, швидке реагування на вимоги міжнародних ринків, високі прибутки від туризму створювали додаткові гарантії для стабільного розвитку економіки. Читати повністю…

Активізувалися й неофашисти. У грудні 1969 р. сталися бомбові вибухи в Римі та Мілані, вчинено напади на політичних діячів. У 1968 р. князь В. Боргезе створив таємну організацію «Національний фронт», що планувала збройний переворот. Крайні ліві організували терористичні загони «Чер¬воні бригади». Вони нападали на державних службовців, захоплювали заручників, від яких вимагали викупів. «Червоні бригади» були тісно пов’язані із закордонними терористичними групами і центрами, які постачали їм зброю і вибухівку. Загострення політичного протистояння, антиконституційні методи боротьби крайніх політичних сил, зростання інфляції призвели до кризи діяльності лівоцентристського блоку. Читати повністю…

Економічне піднесення 50-70-х років вплинуло й на соціальну структуру країни. Збільшилася кількість кваліфікованих робітників, науково-технічної інтелігенції, працівників сфери обслуговування. Зростання загальної зайнятості населення, продуктивності праці помітно поліпшили матеріальне становище трудящих.
До початку 60-х років внутрішню і зовнішню політику Італії формувала центристська коаліція партій на чолі з ХДП. У 60-х роках точилася гостра політична боротьба між блоком урядових партій і лівими силами - комуністами та соціалістами. Читати повністю…

50-70-ті роки характеризуються значним економічним піднесенням - «італійським економічним дивом». За ці роки частка Італії у загальних економічних показниках індустріально розвинутих країн зросла майже в 1,5 раза. За темпами економічного розвитку Італія випереджала інші індустріальні країни, поступаючись тільки Японії. Щорічний приріст промислового виробництва становив у середньому 8-10 % , а в окремі роки - сягав 12 %. Читати повністю…

Закликали до самовільного захоплення поміщицьких земель, видаючи це за революційні методи переходу до соціалізму. Нерідко відбувалися криваві сутички, під час яких було чимало загиблих і поранених. Частина членів Соціалістичної партії та членів профспілок виступили проти комуністичного екстремізму. В 1948 р. у Загальній італійській конфедерації праці відбувся розкол, і більшість профспілок, відмовившись від співробітництва з комуністами, перейшла до конституційних рамок захисту прав трудящих. У той же час виникла неофашистська партія - Італійський соціальний рух, що тероризувала представників лівих сил. Читати повністю…

У грудні 1947 р. Установчі збори прийняли конституцію республіки. Вона гарантувала суверенітет народу, свободу особистості, слова, віросповідання, зборів, друку, право на власність, працю, соціальне забезпечення тощо. Згідно з конституцією, главою держави був президент, який обирався парламентом і мав переважно представницькі функції. Законодавча влада належала парламенту, який складався з палати депутатів і сенату. Виконавчу владу здійснював уряд, відповідальний перед парламентом. Конституція стала значним завоюванням італійського народу. її впровадження вивело Італію уряд найдемократичніших держав світу. Читати повністю…

На 2 червня 1946 р. було одночасно призначено референдум про державний устрій країни та вибори до Установчих зборів. Під час референдуму, в якому вперше взяли участь жінки, за республіку висловилося 55 % дорослого населення, за збереження монархії - 45 % . Результати референдуму свідчили про складну розстановку політичних сил у країні. На виборах до Установчих зборів найбільшу кількість голосів (8 млн) одержала ХДП, на другому місці опинилася Соціалістична, на третьому - Комуністична партії. Лідер ХДП Альчіде Де Гаспері вперше сформував республіканський уряд, до складу якого ввійшли також соціалісти і комуністи. Читати повністю…

Найчисельнішим профцентром стала Загальна італійська конфедерація праці (ЗІКП).
Велику популярність серед населення здобула ХДП, яка виступила за демократизацію країни шляхом проведення політичних і економічних реформ, надання автономії окремим областям. Програма партії передбачала перетворення батраків у приватних господарів, робітників - у співвласників підприємств через купівлю акцій. Підтримка партії Ватиканом значною мірою сприяла її успіху серед католицького населення в усіх регіонах Італії. З різким осудом монархії, за перетворення Італії у демократичну країну виступали Партія дії та республіканці. Читати повністю…

Внаслідок Другої світової війни Італія опинилась у надзвичайно тяжкому становищі. Фашистський режим привів країну до катастрофи. Понад 3 млн чоловік залишилися без житла; промислове виробництво скоротилося більш ніж удвічі; збір врожаю становив 33 % довоєнного рівня; денна норма хліба не перевищувала 200 г на людину. У зв’язку із знеціненням грошей, нестачею предметів першої необхідності виник «чорний ринок». У містах і селах ширилося безробіття. Читати повністю…