Архів категорій ˜«Перебудова» та розпад СРСР (1985-1991).

У вересні 1991 p. V З’їзд народних депутатів СРСР прийняв конституційний закон про владу у перехідний період і здав свої повноваження Державній Раді СРСР. Державна Рада офіційно визнала незалежність Литви, Латвії, Естонії. В листопаді керівники семи республік (Росія, Білорусь, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Турк¬менистан, Таджикистан) оголосили про намір створити нове міждер¬жавне утворення, однак не поспішали втілювати його у життя, оскільки очікували результатів Всеукраїнського референдуму щодо незалежності. Читати повністю…

Він видав укази, в яких розцінив дії комітету як державний переворот і закликав військовослужбовців усіх частин, розташованих у республіці, не виконувати накази бунтівників. Сотні тисяч москвичів вийшли на захист будинку Верховної Ради Росії. 21 серпня 1991 р. керівники заколоту, зрозумівши марність своїх сподівань, вилетіли до резиденції Горбачова у Форос (Крим). Одночасно туди ж прибули представники Єльцина. З поверненням президента СРСР у столицю змовники були заарештовані. Читати повністю…

У жовтні 1990 р. Верховна Рада СРСР надала президентові М. Горбачову надзвичайні повноваження. З цього часу у керівництві країни посилилися реакційні тенденції. Це насамперед виявилося у кадрових змінах. Представники консервативної партноменклатури впевнено зайняли важливі державні посади. Горбачов зробив спробу мирним шляхом врятувати імперію від розпаду. В березні 1991 р. було проведено всесоюзний референдум з питання збереження СРСР. Брати участь у ньому відмовились Грузія, Вірменія, Молдова та всі Прибалтійські республіки. Хоча більшість учасників референдуму проголосувала за Союз, подальша його доля залишалась не визначеною. Читати повністю…

Цей документ відбивав віковічну мрію українського народу про незалежність і свободу. Декларації про державний суверенітет проголосили парламенти Білорусі, Молдови, Грузії, Вірменії. У Вірменії було проведено референдум відповідно до прийнятого союзного закону, і абсолютна більшість населення проголосувала за її незалежність.
Комуністична влада намагалася силою зберегти СРСР і вдавалась до насильства. У розгоні демонстрантів брали участь спеціально створені загони міліції особливого призначення (ЗМОП). Читати повністю…

Більшість населення цього краю - вірмени - весною 1988 р. під час виборів в органи влади області проголосували за представників національної організації «Карабах», яка виступала за приєднання до Вірменії. Парламент автономії ухвалив рішення про вихід автономної області із складу Азербайджану. У червні 1988 р. сесії Верховних Рад Вірменської й Азербайджанської республік прийняли взаємозаперечуючі рішення щодо Карабаху. Між республіками виникла ворожнеча. Злочинні елементи взимку 1989-1990 pp. вчинили вірменські погроми у містах Сумгаїт та Баку. Величезні юрби біженців, рятуючись від насильства, залишили домівки. Це були перші спалахи вірмено-азербайджанської війни, яка тривала до 1993 р. Читати повністю…

«Рух» швидко став впливовою політичною силою в Україні, опозиційною до компартії. Центром політичної боротьби у республіці були західні області, зокрема м. Львів. Ба гатотисячш мітинги та демонстрації у цьому старовинному місті неодмінним гаслом висували незалежність України. Зрозумівши облудність лозунгів Горбачова, рухівці зняли із назви організації слова «за перебудову» (жовтень 1990 p.). Читати повністю…

Загальна економічна і політична криза супроводжувалася боротьбою народів СРСР за звільнення з-під опіки Москви. Найактивнішими були республіки Прибалтики. Там у 1988 р. виникли могутні національні організації - Народний фронт Естонії, литовський «Саюдіс» («Єдність»), Народний фронт Латвії, які вперше аргументовано заговорили про вихід із Радянського Союзу. У листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонської РСР проголосила державний суверенітет Естонії. Це був, по суті, початок кінця Союзу. Читати повністю…

Незалежні держави - Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Беларусь, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Республіка Молдова, Російська Федерація (РРФСР), Республіка Таджикистан, Туркменистан, Республіка Узбекистан і Україна, прагнучи побудувати демократичні правові держави, відносини між якими розвиватимуться на основі взаємного визнання і поважання державного суверенітету та суверенної рівності, невід’ємного права на самовизначення, принципів рівноправності і невтручання у внутрішні справи, відмови від застосування сили і погрози силою, економічних та будь-яких інших методів тиску … та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права… заявляють про таке: Читати повністю…

Ми, Республіка Беларусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна, як держави - засновники Союзу РСР, що підписали союзний договір 1922 p., далі іменовані Високими Договірними Сторонами, констатуємо, що Союз РСР як держава - суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування. Ґрунтуючись на історичній спільності наших народів і зв’язках, які склались між ними, враховуючи двосторонні договори, укладені між Високими Договірними Сторонами, і, прагнучи побудувати незалежні демократичні правові держави… домовились про таке: Читати повністю…

Горбачов виступив за мирне врегулювання конфліктів у Швденно-Східній Азії, зокрема за виведення військ СРВ з території суверенної Камбоджі. Нові підходи виявилися і щодо розв’язання близькосхідної проблеми. Було покладено край однобічній орієнтації Радянського Союзу на арабські режими, поступово налагоджувалися стосунки з Ізраїлем, який радянський уряд досі однобічно вважав основним винуватцем воєнних конфліктів на Близькому Сході.
Разючі зміни відбулися у ставленні СРСР до східноєвропейських країн. Читати повністю…

Зростаючі труднощі певною мірою підштовхували Кремль до пошуків нових підходів на міжнародній арені. Виявом цього стало висунення Горбачовим концепції «нового політичного мислення» у зовнішній політиці. Головна її ідея полягала у визнанні того, що ядерна війна не може бути засобом досягнення політичних, ідеологічних і жодних інших цілей. На такі підходи у міжнародних відносинах вплинула і Чорнобильська катастрофа, яка показала, що чекає людство у разі виникнення війни. Читати повністю…

Спочатку вона нараховувала 60, а до кінця роботи форуму близько 150 депутатів. її лідери - Андрій Сахаров, Гавриїл Попов, Анатолій Собчак та інші виступали за впровадження демократичних реформ. На II З’їзді народних депутатів СРСР, який відбувався У грудні 1989 р., депутати-демократи спробували ввести до порядку денного питання про скасування ст. 6 конституції СРСР 1977 p., яка закріплювала монопольну владу компартії. Однак «агресивно-слухняна більшість», як її назвав депутат Юрій Афанасьев, відкинула цю пропозицію. Читати повністю…

У багатьох регіонах, де рівень політичної активності населення був високим, компартійні функціонери зазнали відчутної поразки (Москва, Ленінград, Свердловськ, Київ, західноукраїнські області, республіки Прибалтики та ін.).
25 травня 1989 р. відкрився І З’їзд народних депутатів СРСР. Більшість з них обиралася на альтернативній основі. Були обранці і від громадських організацій (Академії наук, Спілки художників, Спілки кінематографістів та ін.), а також 100 чоловік від КПРС. Понад 80 % з 2250 обраних депутатів були комуністами, однак багато з них не погоджувалися з офіційною партійною платформою. Читати повністю…

За це він був виведений із Політбюро і потрапив у неласку до генерального секретаря.
У грудні 1989 р. компартія Литви в особі її лідера Альгірдаса Бразаускаса на своєму з’їзді оголосила про радикальну задіну програми і про організаційний вихід із складу КПРС. Цей безпрецедентний крок викликав бурхливу реакцію Кремля. До Вільнюса негайно вилетів Горбачов. Однак ні умовляння, ні погрози з боку лідера КПРС не похитнули позиції литовських націонал-комуністів. Консервативне крило КПРС, зі свого боку, стало ініціатором утворення Російської комуністичної партії як ударного загону КПРС. її лідери закликали боротися з будь-якими спробами відійти від марксистсько-ленінського вчення. Читати повністю…

У січні 1987 р. на пленумі ЦК КПРС М. Горбачов висунув ініціативу з розвитку гласності і демократизації суспільства. Зростало критичне осмислення пройденого країною шляху. Було створено комісію для додаткового вивчення матеріалів про сталінські репресії, яка дійшла висновку про цілковиту необґрунтованість звинувачень, пред’явлених партійно-державним діячам минулого. Читати повністю…

Кремлівське керівництво розгубилось, дедалі більше зневірюючись у можливості економічних реформ. Ідеологічна зашореність не давала змоги їм рішуче узяти курс на ринкову економіку (адже замість соціалізму це вже був капіталізм), а альтернативи не було.
Програма «соціалістичної ринкової економіки», з якою виступив голова уряду Микола Рижков у травні 1990 p., передбачала різке підвищення цін із виплатою певних компенсацій. Програма посилила ажіотажний попит на усі товари широкого споживання і посилила інфляцію (25 % у 1990 p.). Читати повністю…

У 1987 р. були опубліковані закони «Про індивідуальну трудову діяльність», «Про кооперацію» та інші, які відкривали шлях ринковій економіці й розвитку її приватного сектору. У столиці відкрився приватний ресторан. Почали виникати комерційні фірми, приватні магазини, з’явились багаті люди, серед них і комуністи, які розбагатіли на законній основі.
Однак кооперативний рух упродовж короткого часу було спотворено. Все більше з’являлось посередницьких фірм при заводах і фабриках, господарями яких через родичів або Підставних осіб були керівники цих же підприємств, корумповані державні та партійні чиновники. Читати повністю…

Після смерті у 1982 р. Л. Брежнєва його спадкоємцями на найвищій партійно-державній посаді були хворі люди похилого віку - Юрій Андропов (помер у 1984 р.) та Костянтин Черненко (помер у 1985 р.). У березні 1985 р. дещо оновлене політбюро ЦК КПРС висунуло на посаду генерального секретаря наймолодшого із своїх членів - 54-річного Михайла Горбачова. Новий лідер усвідомлював економічний занепад держави і намагався реформувати, підправити «скривлену» будівлю соціалізму, у той же час не порушуючи її фундаменту. Читати повністю…