Архів категорій ˜Росія у 1991-2004 рр.

(Витяг з виступу під час «круглого столу» в редакції журналу «Общественные науки и современность» члена редколегії цього журналу Г. Водолазова. 1994 р.)

… Те, що існує сьогодні в Росії, - це правління небагатьох (олігархія, як сказав би античний класик). І це вже мало хто заперечує. Елітарний характер теперішніх політичних партій, механізм виборів, створений спеціально для руху вгору еліти, вузькогрупові інтереси, що домінують у діяльності парламенту і державно-чиновницьких структур, стали на сьогодні настільки очевидними, що навіть російський президент був змушений відзначити безсумнівний факт, що все більше поглиблюється відчуження влади від народу. У цьому й полягає основна відмінність режиму, що склався в Росії, від справжньої демократії. Читати повністю…

23
Янв

Укранці в Росії.

   Автор: admin   в Росія у 1991-2004 рр.

Українці в Росії є найбільшою у світі діаспорою. За даними Всесоюзного перепису населення 1989 р., в Росії проживало 4 млн 363 тис. українців. Понад 40 % з них визнають рідною мовою українську. Існують окремі художні колективи, серед них - широковідомий Кубанський хор, які популяризують українські пісні й танці.
Розпад СРСР, виникнення незалежної України сприяли пробудженню національно-культурного руху серед української діаспори в Росії. Читати повністю…

В історії становлення відносин між двома державами гострою була проблема поділу Чорноморського флоту та визнання статусу Криму. В російському парламенті та засобах масової інформації лунали голоси проімперських політиків про виключні права на Крим, м. Севастополь, флот. У самому Криму під цим впливом підняв був голову російський сепаратизм. Виважена політика президентів обох сусідніх держав дала змогу подолати напруження у відносинах. У травні 1997 p., під час візиту до Києва президента Єльцина та прем’єр-міністра Черномирдіна, було укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною. Читати повністю…

Зовнішньоекономічні зв’язки залишаються між сусідами ледь помітними. На Росію припадає менше одного процента загальної суми експортно-імпортних операцій Японії.
Пріоритетним напрямком зовнішньої політики Росії є відносини з державами «ближнього зарубіжжя». Керівники Федерації намагались захистити права 25 млн росіян, які опинились після розпаду СРСР за межами держави. Читати повністю…

У той час як погіршилися відносини Росії із Заходом, міцніли її зв’язки із східними країнами, зокрема з Китаєм та Індією - найбільшими за населенням та економічно перспективними державами світу. У 2004 р. відбувся візит президента В. Путіна у КНР. Росія досягнула нарешті того, чого не зміг зробити СРСР - врегулювала прикордонне питання з Китаєм. Пройшло чітке розмежування кордонів. Пекін і Делі займають перші рядки у списках торговельних партнерів Москви та покупців російської зброї. Візити на вищому рівні, експорт найновіших російських ліцензій, зростаючий товарообіг Росії з КНР Читати повністю…

У результаті багаторічної великомасштабної операції демонтовано 260 пускових установок ракет, вивезено понад 13 тис. танків, кілька мільйонів тонн боєприпасів. У «ближньому зарубіжжі» - у країнах СНД - є ще російські солдати, головно прикордонники. Найбільше військове з’єднання Росії залишилося в Україні - Чорноморський флот (близько 20 тис. моряків).
Після розвалу радянського блоку відносини Москви зі своїми колишніми союзниками по Організації Варшавського Договору та Раді економічної взаємодопомоги значно послабилися, скоротився товарообіг. Посткомуністичні держави прагнули до інтеграції з євроатлантичними економічними, політичними та військовими структурами. Читати повністю…

Незалежна Росія заявила про дотримання всіх попередніх договорів і угод, підписаних СРСР, і продовження курсу на роззброєння. Вона зайняла в ООН місце, яке раніше належало Радянському Союзу, і продовжила діалог із США. У січні 1993 р. президент Росії Борис Єльцин та президент США Джордж Буш підписали новий Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2). Ним передбачено, що до 2003 р. кожна із сторін скоротить свої боєприпаси до 3-3,5 тис. одиниць. Це означає, що Росія і США ліквідують свій ядерний потенціал на дві третини. В березні 1997 р. на зустрічі у Гельсінкі президенти Росії і США Читати повністю…

Проте Росію чекали ще більш жахливі випробування. У серпні 2004 р. терористки-смертниці підірвали бомби біля станції метро «Ризька» у столиці та у салонах двох пасажирських літаків.
1 вересня 2004 р. терористи захопили середню школу у м. Беслані (Дагестан). У заручники потрапили близько півтори тисячі дітей, вчителів та батьків учнів, які прийшли на урочисту лінійку з приводу початку навчального року. Знаходячись у стані наркотичного сп’яніння, терористи підірвали бомби у школі та відкрили вогонь із автоматів по школярах, які намагалися втекти. За неповними даними, 338 людей було вбито, близько 450 поранено, 200 - пропало безвісти. Відповідальність за цей злочин узяв на себе Ш. Басаев. Читати повністю…

Із значною перевагою голосів президентом Росії було обрано Володимира Путіна. Значно посилилися позиції президента Росії у результаті парламентських виборів грудня 2003 р. Партія влади «Єдіная Росія» (створена незадовго перед тим) отримала переконливу перемогу. Вона у блоці з іншими лояльними силами має тепер дві третини голосів й повністю підтримує політику Кремля. Партії опозиційного правореформістського курсу «Яблуко» та «Союз правих сил» не подолали передбаченого 5 %-ного бар’єру поданих голосів і не увійшли до Думи. Читати повністю…

Поширеним «бізнесом» у республіці стало викрадення людей з вимогою їх викупу. Війна дестабілізувала становище у сусідніх кавказьких республіках. У Дагестані посилився рух прихильників ваххабізму (одна з найбільш радикальних течій ісламу). Із сусідньої Чечні розпочався силовий тиск «борців за віру» на прикордонні гірські селища Дагестану.
В серпні 1999 р. багатотисячні озброєні загони «борців за віру» з території Чечні напали на сусідній Дагестан. Серед них були найманці з арабських країн, загони під командуванням одного із лідерів Чечні Ш. Басаева. Читати повністю…

З її осудом виступали відомі представники громадськості, депутати Державної думи, більшість засобів масової інформації. З травня 1995 p., враховуючи наближення президентських виборів в Росії, центр розпочав переговори з республікою. Локальні воєнні дії тривали. Через рік під осколками ракети загинув Джохар Дудаев. ЗО серпня 1996 р. перша російсько-чеченська війна завершилася. В цей день секретар Ради безпеки Росії Олександр Лебедь і начальник штабу чеченських військ Аслан Масхадов у селищі Хасав’юрт уклали угоду про припинення війни. Читати повністю…

Похід зазнав провалу. Зв’язки опозиції з Москвою згуртували чеченський народ навколо Дудаева. Історична образа за депортацію народу у часи сталінізму, існування родових традицій у суспільстві, наявність великої кількості зброї, яка залишилась у республіці під час розпаду СРСР, та інші фактори вимагали обережного підходу до взаємовідносин з Чечнею. Однак в оточенні президента Росії переважали представники силового методу розв’язання проблеми. 10 грудня 1994 p. російські війська увійшли у Чечню і розгорнули наступ на Грозний. Читати повністю…

Ще в 1990 р. автономні республіки у складі Федерації отримали статус союзних. Коли у березні 1992 р. Москва запропонувала усім республікам підписати новий Федеративний договір, дві з них - Татарстан і Чечня (Ічкерія) відмовились поставити свої підписи під договором і заявили про повний суверенітет. Проти багатих нафтою «сепаратистських» республік центр розпочав економічну війну. Зокрема, російські відомства припинили купувати татарську нафту, багато нафто¬добувних свердловин було закрито, республіка зазнала значних збитків. Читати повністю…

Ще більше «почервоніла» Державна дума на парламентських виборах 1995 р. Лідер комуністів Геннадій Зюганов склав серйозну конкуренцію Борису Єльцину на президентських виборах 1996 р. Лише реальна загроза реставрації колишньої радянської системи схилили у другому турі голосування перевагу виборців на користь Єльцина. У грудні 1999 р. відбулися чергові вибори у Державну думу. Комуністи зберегли найчисельнішу фракцію у парламенті -понад 100 мандатів з 450, однак перемогу святкували у Кремлі; проурядовий блок «Єдність» здобув близько 80 місць, що дало змогу виконавчій владі впевнено тримати Думу під контролем, почергово вступаючи у коаліції то з лівими, то з правими фракціями. Читати повністю…

Оскільки ж на них ніхто не нападав, а напруження зростало, екстремістські організації опозиції вирішили оволодіти будинком московської мерії та телестанцією «Останкіно». З та 4 жовтня 1993 р. в результаті сутичок пролилася кров. Бачачи, що опозиція вдалася до силових методів боротьби, президент дав команду збройним силам придушити заколот. Постріли декількох танків по «Білому дому» змусили заколотників припинити опір. Читати повністю…

Протистояння виконавчої (президентської) та законодавчої (парламентської) гілок влади спостерігалось ще з часу виникнення незалежної Росії. Воно зросло у грудні 1992 р, коли З’їзд народних депутатів Росії, обраний ще за радянських часів, численними поправками до конституції брежнєвського періоду, по суті, позбавив президента і уряд будь-якої самостійності. За цих умов Єльцин запропонував провести всенародний референдум щодо довіри йому як президентові і його курсові подальших реформ. 25 квітня 1993 р. всеросійський референдум висловився за підтримку політики президента. Здавалося б, у такій ситуації парламент повинен був прийняти рішення про саморозпуск і призначити нові вибори, однак цього не сталося. Парламент своїми рішеннями, по суті, блокував діяльність уряду. Виникло своєрідне двовладдя. Читати повністю…

Це негативно позначалось на рівні життя мільйонів людей, які існували лише за рахунок податкових відрахувань. У квітні 1998 р. на посаду голови уряду президент висунув маловідомого політика, заступника міністра палива та енергетики Сергія Кириєнка. Новий уряд мав серйозні наміри покращити економічну ситуацію у країні, але не встиг їх реалізувати. У серпні 1998 р. в Росії вибухнула глибока фінансова криза. З’ясувалося, що країна жила виключно у борг, а такий спосіб існування рано чи пізно призводить до економічної катастрофи, її тільки зовнішній борг становив 17 млрд доларів, а бюджет на 1999 p., після кризи, дорівнював 20 млрд доларів. Читати повністю…

До ринкової економіки Росії виявили зацікавленість іноземні бізнесмени, які почали ввозити капітали, устаткування, нові технології. На сучасній технологічній і організаційній основі зазнали реконструкції і заново створювались як окремі підприємства, так і цілі галузі. У конкурентну боротьбу з іноземними бізнесменами успішно вступили нові російські. Іноземців не допускали у фінансову сферу, і там спостерігались негативні явища. Складалась фінансова олігархія. Відкривалися сумнівні банки, компанії, які вдавались до шахрайства, будівництва так званих «фінансових пірамід». Відбувалась нелегальна втеча російського капіталу за кордон. На всіх щаблях державного апарату процвітала корупція. Читати повністю…

Новий прем’єр-міністр намагався поєднати зміцнення державного сектору господарства з подальшим розвитком приватних підприємств, ринкових відносин.
Ціни на товари залишались високими. Урядовці вважали, що директори підприємств, зіткнувшись з обмеженим платоспроможним попитом населення, змушені будуть знизити ціни. Цього не сталося. Підприємства були затоварені і очіку вали подальших дій держави. Між ними виникла криза неплатежів. Уряд і Центральний банк почали проводити взаємозаліки, розрахунки на бартерній основі, тобто замість грошей підприємствам дали змогу розраховуватись товарами, власними або чужими боргами. Читати повністю…

Провал горбачовських реформ вимагав від президента Росії Б. Єльцина рішучих дій. Сформований ним восени 1991 р. уряд з радикально настроєних економістів, де вирізнявся Єгор Гайдар, проголосив негайний перехід до ринкової економіки західного типу. По-перше, на початку 1992 р. уряд відмовився від фіксованих цін на товари. Було лібералізовано торгівлю, у тому числі зовнішню. По-друге, запущено механізм роздержавлення та приватизації об’єктів народного господарства, створилася власність, яку можна було купувати. Читати повністю…