Архів категорій ˜Країни південно-східної Азії

Наприкінці 1999 р. на острів прибув міжнародний миротворчий військовий контингент ООН. 20 травня 2002 р. проголошено незалежність Східного Тимору. Першим президентом став лідер національних змагань Шанан Гужмау. Події навколо Східного Тимору, величезна кількість біженців з острова (близько 200 тис), невирішеність економічних проблем загострили політичну боротьбу у верхах індонезійської влади. Конфронтація між президентом та парламентом призвела до спроби Вахіда увести в країні надзвичайний стан, однак армія відмовилася виконувати накази глави держави. В липні 2001 р. новим президентом країни стала донька засновника незалежної Індонезії Сукарно - Мегаваті Сукарнопутрі. Читати повністю…

У середині 90-х років у країнах АСЕАН почався спад виробництва, викликаний зниженням попиту на світовому ринку основних експортних товарів, зокрема побутової техніки. Влітку 1997 р. розпочалася фінансово-економічна криза, яка за короткий час знецінила місцеву валюту й викликала політичну нестабільність. В Індонезії народ небезпідставно звинуватив у корупції і розкраданні державної скарбниці сімейство президента Сухарто. На тлі міжетнічних та міжконфесійних зіткнень та загального економічного хаосу Сухарто в травні 1998 р. ого¬лосив про свою відставку, передавши владу віце-президенту. Читати повністю…

З 1986 р. в СРВ розпочалися кардинальні економічні реформи без огляду на марксистсько-ленінське вчення. Зокрема, здійснено перехід до ринкової системи господарства. Уряд зняв обмеження на створення приватних підприємств, на право власників наймати робочу силу в потрібній їй кількості. Визнано хибним примусове кооперування селянства. Воно дістало право вільного продажу продукції на ринку. Це дало позитивні результати. Основні райони виробництва рису в дельті р. Меконг, де існували традиційні методи господарювання, з 1990 р. Читати повністю…

Стабілізуючим чинником у розв’язанні камбоджійської проблеми стало повернення на батьківщину у 1992 р. популярного у народі принца Нородома Сіанука, який у 60-х роках був главою держави. Навесні 1993 р. відбулися вибори до Установчих зборів (парламенту), на яких партія прихильників Сіанука (її очолював його син - принц Ранаріт) отримала незначну перевагу над Народною партією Камбоджі (колишня Народно-революційна партія Кампучії, лідер Хун Сен). Для збереження крихкої політичної рівноваги утворено коаліційний уряд й уведені дві посади голів уряду для лідерів обох партій. Восени 1993 р. вступила в силу нова конституція, яка закріпила відновлення монархії. Читати повністю…

Усе промислове та сільськогосподарське устаткування, автомобілі, електроприлади були повністю знищені, оскільки вони, на думку «червоних кхмерів», підривали економічну самостійність країни. Неймовірно розрісся апарат придушення. Із 7,5 млн населення близько 2 млн стали жертвами полпотівського геноциду. Міста перетворилися на кам’яні пустелі, економіка і культура були відкинуті на десятиріччя назад. Читати повністю…

«Червоні кхмери» та їх модель комунізму стали найжорстокішим соціальним експериментом комуністів у повоєнному світі. Лідер Компартії Камбоджі Пол Пот оголосив, що у країні народу кхмерів буде здійснена найрадикальніша з усіх революцій. Спираючись на вчення Маркса, Леніна, Мао Цзедуна, ідеологи камбоджійських комуністів розробили теорію утворення «суспільства колективістського соціалізму». Полпотівці вважали недостатньо радикальними комуністичні реформи своїх ідейних наставників - маоїстів («великий стрибок», «народні комуни»). Читати повністю…

Війна була надзвичайно запеклою. Громадськість світу вразила акція американського взводу, який розстріляв усіх жителів та спалив селище Сонгмі. За цей злочин командира було покарано судом США. Для знищення зелені джунглів застосовувалась токсична речовина «оранж», тяжкі екологічні наслідки якого відчутні й дотепер. У в’єтнамській війні США вперше використали кулькові бомби, напалм. У війну були втягнуті й сусідні Лаос та Камбоджа, через територію яких пролягала «стежка». Читати повністю…

Американо-в’єтнамська війна надзвичайно загострила становище в регіоні. Вона стала головною подією міжнародного життя кінця 60-х - початку 70-х років. Після підписання Женевських угод дві в’єтнамські держави не зробили жодного кроку для мирного возз’єднання. Навпаки, ДРВ обрала шлях збройного приєднання Півдня країни. У грудні 1960 р. згідно з рішенням з’їзду комуністів ДРВ утворено Національний фронт визволення Південного В’єтнаму. На південь «стежкою Хо Ші Міна» почали перекидати військові підрозділи, зброю, техніку. Читати повністю…

У прикордонних районах відбувалися збройні сутички. Погіршення життєвого рівня та загальнополітичної ситуації викликали невдоволення народів Індонезії. У країні назрівала політична криза, супротивними сторонами у якій виступали Компартія й армія. Увечері ЗО вересня 1965 р. Компартія розпочала збройний виступ. Він дістав назву - «Рух ЗО вересня». У цей день загони комуністів захопили кількох генералів і розстріляли їх на місці. Наступного дня головнокомандувач військово-повітряних сил приєднався до «Руху». Читати повністю…

З середини 50-х років президент почав здійснювати політику так званої «керованої демократії». Він уміло маневрував між основними політичними угрупованнями, широко використовував популістські гасла, закликав до боротьби з імперіалістами Заходу. Останнє забезпечувало йому підтримку СРСР та Китаю на міжнародній арені. З 1960 р. в Індонезії запанував одноосібний авторитарний режим Сукарно; він ліквідував парламентську систему, обмежив діяльність усіх партій рамками державної політики, призупинив чинність конституції. Читати повністю…

17 серпня 1945 р. лідер визвольної боротьби народів Індонезії Ахмед Сукарно урочисто проголосив незалежність країни. Наприкінці вересня 1945 р. на о. Ява висадилися англійські війська для роззброєння японської армії. Невдовзі прибули й колишні колонізатори - голландці. Війська Нідерландів зайняли основні політико-адміністративні центри архіпелагу. Між ними і силами національного визволення виникло збройне протистояння. У липні 1947 р. голландський експедиційний корпус розпочав вторгнення у глибинні райони Яви та Суматри. Хоча республіканська армія чисельно переважала, проте, погано озброєна та недосвідчена, вона не змогла стримати наступ колоніальних військ. Читати повністю…

Однак імперські амбіції давалися взнаки. Після того як Франція зробила ставку на нашвидкуруч сфор¬мований маріонетковий уряд на чолі з Бао Даєм, воєнні питання вийшли на перший план.
У листопаді 1946 р. французи бомбардували місто-порт Хайфон. У відповідь в’єтнамські комуністи розгорнули наступ на французькі гарнізони. Війна швидко набула жорстокого, кривавого характеру. До неї виявили інтерес лідери наддержав. У січні 1950 p. СРСР та КНР визнали уряд Хо Ші Міна, наступного місяця США та Велика Британія визнали уряд Бао Дая. Читати повністю…

У березні 1945 р. японці витіснили французьку адміністрацію з Індокитаю і встановили формально незалежний уряд на чолі з тодішнім імператором Бао Даєм. Тож на момент поразки Японії французи були тимчасово усунуті, й коли тисяча бійців впливової національної організації В’єт-Мінь (Ліга незалежності В’єтнаму), керованої комуністами, увійшли у Ханой, то не зустріли жодного опору. Бао Дай зрікся престолу і невдовзі виїхав до Франції. 2 вересня 1945 р. керівник Компартії Індокитаю Хо Ші Мін проголосив утворення Демократичної Республіки В’єтнам (ДРВ). Читати повністю…