Архів категорій ˜Країни Близького і Середнього Сходу.

Не бажаючи допустити до керма влади ісламістів, проти них об’дналися кілька світських партії, однак їхні коаліції виявилися нестійкими. У липні наступного року лідер ПБ все ж очолив уряд. За короткий термін свого правління Ербакан зміцнив відносини з Іраном та Іраком, почав утворювати ісламську «Велику вісімку» (на противагу світової «Великої сімки»). Установча конференція на рівні міністрів закордонних справ Туреччини Ірану, Пакистану, Єгипту, Малайзії, Індонезії та Нігерії пройшла у Стамбулі в січні 1997 р. Читати повністю…

Курдська проблема найгостріше виявилась у Туреччині. За домовленостями з урядами Ірану, Сирії та Іраку турецькі збройні сили здійснювали каральні операції проти повстанців, заглиблюючись на чужу територію. Турецька армія, застосовуючи тактику «випаленої землі», проводила жорстокі каральні акції проти курдів, піддаючи репресіям мирних мешканців сіл, яких підозрювали у симпатіях до повстанців. Бойові дії курдів припинилися після арешту й засудження до смертіної кари в 2000 р. Читати повністю…

Туреччина наприкінці 80-х років повністю задовольнила попит свого 60-мільйонного населення на продовольчі товари, а частину їх почала експортувати. Значних успіхів було досягнуто у промисловості. Поряд з розвитком традиційних галузей - текстильної, харчової, шкіряної - збільшилося виробництво нових видів продукції -електротоварів, засобів транспорту, електроніки. Країна стала експортером військової техніки (літаки, ракети, танки). Читати повністю…

У 1983 р. відбулися вибори до меджлісу (парламенту), на яких Партія вітчизни, створена Озалом після скасування військовими заборони на політичну діяльність, здобула перемогу. Т. Озал, ставши прем’єр-міністром (з 1989 р. - президент), приступив до реорганізації та модернізації виробничої бази, переходу до відкритої (ринкової) економіки, підвищення конкурентоспроможності національних товарів. Держава стала підтримувати лише ті підприємства, які у зростаючому обсязі виробляли товари для експорту, при цьому перевага надавалася приватному секторові. Читати повністю…

Уряд заохочував надходження іноземного капіталу до еко номіки країни, широко розгорнулася діяльність спільних фірм з участю іноземного капіталу. Відбувалися глибокі перетворення у сільському господарстві. Створювалися рентабельні капіталістичні ферми на базі поміщицьких та заможних селянських господарств. Водночас занепадали середні та дрібні селянські господарства. В країні зростало безробіття; десятки тисяч турків у пошуках роботи виїхали у Західну Європу. Читати повністю…

Водночас збільшувалися й військові видатки, країна ставала передовим плацдармом «холодної війни»
У галузі зовнішньої політики Туреччина приєдналася до НАТО (1952) і взяла активну участь у створенні Багдадського пакту. Уряд Мендереса виступив з антиарабських позицій під час троїстої агресії проти Єгипту 1956 p., а також із войовничими планами щодо Сирії у 1957 р. За умов критики опозицією ізоляціоністського, по суті, курсу на Близькому Сході та невдоволення народу низьким рівнем життя, уряд ДП вдався до репресій. Наприкінці квітня 1960р. поліція застосувала зброю під час розгону мирної демонстрації студентів, а невдовзі було запроваджено надзвичайний стан. Читати повністю…

Після Другої світової війни Туреччина перебувала у складному економічному становищі. Хоч вона й не брала участі у воєнних діях, однак утримання мільйонної армії, інші воєнні видатки лягли важким тягарем на населення. Повоєнні намагання СРСР створити «спільну оборону» чорноморських проток підштовхнули Туреччину до тісного союзу зі США. У 1947 р. турецький уряд отримав від США військову допомогу за «доктриною Трумена», а наступного року підписав угоду про надання країні економічної допомоги у рамках «плану Маршалла». Читати повністю…

Лідери Єгипту та Ізраїлю зрозуміли безвихідь такого становища і восени 1978 р. за по середництвом США вперше сіли за стіл переговорів. У березні 1979 р. у Кемп-Девіді (поблизу Вашингтона) президент Єгипту Анвар Садат та прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін підписали договір про мир.
Продовження Кемп-Девідського процесу, укладення Ізраїлем двосторонніх угод з арабськими державами виявилися ефективним засобом поетапного врегулювання близь косхідної кризи. Читати повністю…

На боці сирійців бились іракські, йорданські, марокканські, Саудівські військові частини. Іракські танкісти спинили наступ ізраїльтян на столицю Сирії. Бойові дії на південному фронті призвели до поразки єгипетської армії, яка опинилася в оточенні. Передові загони ізраїльтян прорвалися на західний берег Суецького каналу, проте невдовзі, побою ючись оточення, відступили.
Поразка арабів у війні спонукала президента Садата шукати мирних шляхів урегулювання близькосхідної проблеми. Це призвело до зміни єгипетських орієнтирів у зовнішній політиці: Читати повністю…

Єгипет знову блокував Акабську затоку. До ізраїльських кордонів було стягнуто основні військові сили арабських країн. У цей напружений момент ізраїльтяни першими нанесли удар по арабах і розпочали нову війну в регіоні. 5 червня 1967 р. вони атакували армії Єгипту, Сирії та Йорданії поблизу своїх кордонів. Скориставшись раптовістю, наступаючі зуміли захопити територію, утричі більшу за ту, що займав Ізраїль. Після шести днів активних воєнних дій війна надалі велася на виснау формі бомбардувань, артилерійських і ракетних обстрілів. Читати повністю…

Англо-французька компанія, яка володіла каналом, одержувала щорічно 100 млн доларів прибутків. У відповідь Англія і Франція взялись за зброю. До них приєднався Ізраїль, оскільки саме того року арабо-ізраїльська конфронтація досягла піка напруженості. Єгиптяни блокували Акабську затоку і позбавили ізраїльські кораблі виходу у Червоне море. 29 жовтня 1956 р. Велика Британія, Франція та Ізраїль розпочали війну проти Єгипту. Ізраїльські війська наступали на Сінаї, британські і французькі літаки бомбардували єгипетські міста. Читати повністю…

Виникли так звані «близькосхідна проблема» й пов’язана з нею «проблема палестинських біженців». Сусідні країни, об’єднані у Лігу арабських держав (ЛАД), розпочали проти Ізраїлю війну. На першому етапі успіху досягли араби, які зайняли значну частину Палестини. У жовтні 1948 р. ініціатива перейшла до ізраїльтян. Вони розбили арабські війська у пустелі Негев і вступили на єгипетську територію. Втручання Ради Безпеки ООН змусило ізраїльтян відвести свої війська з Сінаю. Читати повністю…

Голокост - знищення нацистами європейського єврейства під час Другої світової війни - мав жахливі наслідки: 6 млн євреїв із загальної кількості 14 млн загинуло у нацистських концтаборах, гето, було розстріляно. Частина громадськості світу схилялася до підтримки плану відновлення держави євреїв, яка існувала в давнину на території Палестини. Мандат на управління цією територією ще у 1922 р. отримала Велика Британія, яка погодилася передати питання щодо майбутнього Палестини на вирішення ООН. Читати повністю…

Однак війна тривала, моджахеди намагалися здобути Кабул. 27 квітня 1992 р., у річницю перевороту, вони увійшли до столиці. Режим НДПА було скинуто. Серед переможців виникли гострі політичні, національні, етнічні суперечності, які вони намагалися вирішити силою. У вересні 1996 р. загони ісламських фундаменталістів «Талібан» (кістяк складали таліби - учні релігійних шкіл -медресе) захопили Кабул, а згодом переважну більшість території Афганістану, крім півночі. Режим талібів спирався на військову та фінансову допомогу Пакистану та Саудівської Аравії й не визнавався світовим співтовариством через відсутність інститутів демократії та підтримку міжнародного тероризму. Читати повністю…

27 квітня 1978 р. військові, члени ліворадикальної Народ не демократичної партії Афганістану (НДПА), здійснилі переворот. Цю акцію вони назвали «Квітневою революцією» Нова влада проголосила курс на соціалізм, видала декреті про наділення селян конфіскованою у поміщиків землею про ліквідацію лихварських заборгованостей, скасуванн; калиму при одруженні та ін. У мусульманській країні так закони були приречені на провал, оскільки суперечил: нормам ісламу. Відмовитися від сплати боргу, посилаючис на декрет, означало відступитися від клятви Аллахові, що вело до громадського осуду. Читати повністю…

Режим ісламських фундаменталістів не готовий був вирішувати складні економічні та соціальні проблеми і тому з полегшенням зустрів виклик войовничого сусіда - іракського диктатора Саддама Хусейна. У вересні 1980 р. Ірак напав на Іран і окупував частину його території на півдні країни. У липні 1982 р. Іран визволив свої землі і сам перейшов у контрнаступ. Усе життя Ісламської республіки було підпорядковано вимогам війни. Лише у 1988 p., коли Багдад домігся незначної переваги сил, розпочалися переговори. У серпні 1990 р. за ініціативи Іраку було досягнуто домовленості про укладення миру. Читати повністю…

Поряд з антишахськими висувалися й антиамериканські гасла, оскільки підтримка урядом США існуючого режиму обурювала учасників революції. Восени 1978 р. демонстрації та страйки паралізували економічне життя країни. Шах втратив контроль над ситуацією і змушений був залишити країну. Натомість до Тегерана урочисто повернувся аятола Хомейні, що прискорило розвиток революційних подій. У ніч на 12 лютого 1979 р. прихильники Хомейні повністю оволоділи столицею. Революція перемогла. Читати повністю…

Аятола (найвищий духовний сан у відгалуженні ісламушиїзмі) Рухола Мусаві Хомейні назвав реформи «бісівськими» закликав правовірних на боротьбу проти шаха. Опозиційне духівництво активно підтримав так званий тегеранський базар - дрібні ремісники, торгівці. На їхньому добробуті особливо позначився наступ іноземних товарів. Під гаслом збереження історичних традицій піднялась на боротьбу молодь. Шахський уряд вдався до репресій. Читати повністю…

За результатами референдуму, проведеного у січні 1963 р. уряд Ірану провів земельну реформу, схожу на пакистанську націоналізував ліси, водні ресурси, передав у приватну власність значну частину державних фабрик і заводів. Було прийнято закони про участь робітників у прибутках підпри-ємств, про надання виборчих прав жінкам, створення корпусу освіти для ліквідації неписьменності, про світські суди, секуляризацію церковних земель. Читати повністю…

Президента Бхутто було заарештовано і в 1979 р. страчено, незважаючи на протести світової громадськості, у числі й лідерів наддержав. Тоді ж генерал проголосив Пакистан Ісламською Республікою, тобто державою, яка відійшла від статусу світської. Зія-уль-Хак став президентом, главою уряду і головним військовим адміністратором. Влада почала впроваджувати у різні сфери життя пакистанського суспільства норми і принципи шаріату. Читати повністю…

Військові у Пакистані провели деякі ліберальні реформи. Аграрна реформа суттєво обмежила за грошову компенсацію поміщицьке землеволодіння, дала можливість селянам купувати землю за помірну ціну. Заходи в промисловості, торгівлі, системі оподаткування створили умови для розвитку національного виробництва. З кінця 60-х років Пакистан перетворюється на індустріально-аграрну державу. Читати повністю…

Уряд принца Мохаммеда Дауда, двоюрідного брата короля Афганістану Захіршаха, взявся за модернізацію армії для збройного розв’язання територіальних суперечок. Відсутність промисловості, автомобільних шляхів, аеродромів ускладнювало це завдання. Основним джерелом незначних валютних надходжень до державної скарбниці Афганістану був продаж високоякісного каракулю.
У зовнішній політиці, на відміну від сусідніх Ірану та Пакистану, які у 1955 р. вступили до прозахідного військово-політичного блоку - Багдадського пакту, Читати повністю…

Боротьба іранців проти присутності чужоземних військ на своїй території поступово переросла у рух за націоналізацію іноземних компаній, у першу чергу найбільшої англо-іранської нафтової компанії. Восени 1949 р. створено Національний фронт на чолі з відомим юристом Мохаммедом Мосаддиком. Внаслідок всенародного руху в 1951 р. прийнято закон про націоналізацію англійської нафтової компанії, а Мосаддик очолив уряд. Це була перша націоналізація на Сході іноземної компанії. Читати повністю…

Країни Середнього Сходу, крім Північного Ірану, де господарем почував себе російський царизм, з колоніальних часів перебували в зоні впливу британської корони. Під час Другої світової війни СРСР та Велика Британія, заздалегідь погодившись, ввели свої війська в Іран, відповідно в північну та південну частини країни. Мета окупації - не допустити нацистську Німеччину в регіон. Читати повністю…