Архів категорій ˜Країни Африки.

Основний смисл цього поняття розкритий у спеціальній резолюції Асамблеї ОАЄ, в якій усім членам організації рекомендується узгоджувати зовнішню політику з урахуванням того, що неприєднання є єдиним засобом забезпечити свободу, стабільність і розквіт Африки. ОАЄ засудила кубинсько-радянське втручання у внутрішні справи Анголи і Мозамбіку. У 1967 р. ОАЄ нейтрально поставилася до арабо-ізраїльської війни, і це спричинило перший розкол у цій організації. Читати повністю…

Після проголошення незалежності перед країнами Африки постали й складні міжнародні проблеми, зокрема визначення кордонів. За колоніалізму більшість кордонів установлювалася без урахування історичних, економічних або етнічних особливостей. Так, 44 % кордонів більш ніж 40 африканських держав колонізатори провели по меридіанах та паралелях, 30 % -по геометрично прямих лініях і лише 26 % - за рубежами, які склалися. Читати повністю…

Доходи від експорту зменшилися, а частка континенту в обсязі світової торгівлі скоротилась у 90-х роках до 3 %.Тропічна Африка залишається найвідсталішим регіоном світу. Намагання лідерів країн зруйнувати традиційні уклади, позбавитися ролі сировинних придатків метрополій призвело до зменшення експорту - єдиного стабільного джерела доходів. Лише ті держави, які зберегли експортний потенціал, залишаються відносно економічно стабільними, зокрема експортери нафти - Нігерія та Габон, міді - Замбія і Демократична Республіка Конго, какао - Кот д’Івуар та Гана, чаю та кави - Кенія. Читати повністю…

Після деколонізації виявилося, що, за незначним винятком, справжня демократія в африканських країнах не прижилася. Авторитарні режими встановились у більшості країн. Підсумки виборів на багатопартійній основі здебільшого фальсифікуються. Майже щороку в Африці відбуваються військові перевороти, які супроводжуються політичним безладдям, кривавими міжетнічними сутичками.
Навесні 1994 р. жорстока різанина виникла між народами тутсі та хуту, які населяють Руанду. З 1991 р. не вщухає війна у Сомалі, з грудня 1989 р. точиться міжетнічна ворожнеча та боротьба кримінальних угруповань у Ліберії. Читати повністю…

Міжнародне співтовариство запровадило проти ПАР економічні санкції. Режим перебував у повній дипломатичній ізоляції. З 1973 р. сесії Генеральної Асамблеї ООН оголошували кожні 10 років десятиліттями дій проти расизму та расової дискримінації. Наприкінці 80-х років загострилася внутрішньополітична боротьба у ПАР. Зокрема, криза у правлячій з 1948 р. Націоналістичній партії призвела до зміни лідера. її очолив Фредерік де Клерк, з вересня 1989 р. - президент ПАР. Читати повністю…

Протести всієї світової громадськості викликав режим Південно-Африканської Республіки (ПАР), який офіційно з 1948 р. проводив політику расової сегрегації, або апартеїду (відокремлення). Основне положення апартеїду - не допустити расової інтеграції, контактів між расовими групами. Власті ПАР твердили, що, розселяючи расові групи окремо, можна уникнути ворожнечі між ними. У 70-х роках виникли окремі поселення етнічних груп - бантустани, території яких були оголошені «незалежними державами», хоча такого їх статусу жодна країна не визнала. Читати повністю…

Дагомея (сучасна назва - Бенін), Нігер, Верхня Вольта (Буркіна-Фасо), Берег Слонової Кості (Кот д’Івуар), Чад, Габон, Нігерія, Центрально-Африканська Республіка, Народна Республіка Конго зі столицею Браззавіль, Мавританія. До кінця 60-х років розпалися британська, французька, бельгійська колоніальні імперії. Залишалась португальська. Революція в квітні 1974 р. у метрополії і падіння там авторитарного режиму відкрили шлях незалежності народам колоній на Півдні Африки. Читати повністю…

У грудні 1960 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію щодо визнання права Алжиру на незалежність. Тривалі переговори між французьким урядом і лідерами ФНВ завершились у березні 1962 р. підписанням у містечку Евіані (біля Женевського озера, Франція) угоди про припинення вогню на умовах самовизначення Алжиру шляхом референдуму. Під час референдуму, який відбувся того ж року, 99 % алжирців проголосували за незалежність. У вересні 1962 р. було проголошено Алжирську Народну Демократичну Республіку (АНДР). Уряд очолив Ахмед Бен Белла (з 1963 р. - перший президент АНДР). Читати повністю…

Цього дня загони повстанців у гірських районах провінції Кабілія напали на окремі поліцейські та військові підрозділи. За короткий час партизанська війна охопила всю країну. Французький уряд перекинув до Алжиру значні військові сили. Незважаючи на це, влітку 1955 р. у 40 населених пунктах було піднято прапор повстання. Алжирська війна стала основною проблемою повоєнної Франції. Вона підштовхнула уряд метрополії до деколонізації інших країн.
Навесні 1956 р. Франція визнала незалежність Марокко і Тунісу. Читати повністю…

До Другої світової війни на Африканському континенті було лише чотири незалежні держави: Єгипет, Ефіопія, Ліберія та Південно-Африканський Союз (з 1961 р. Південно-Африканська Республіка).
Після Другої світової війни у французьких колоніях Північної Африки розгорнулася національно-визвольна боротьба. Гостро було поставлено питання про незалежність Марокко. Тут національний рух очолив султан Мохаммед Бен Юсуф. З 1947 р. Читати повністю…