Карибська (Кубинська) криза 1962 р. стала кульмінацією небезпечного протистояння двох військово-політичних блоків. Ца початку 1959 р. на Кубі відбулася революція. її лідер фідель Кастро у квітні 1961 р. проголосив курс на побудову соціалізму. Радянський Союз надав кубинському режимові значну матеріальну та військову допомогу. Між обома країнами було досягнуто таємної домовленості про будівництво на Кубі радянської ракетної бази. Устаткування для цього доставляли на острів у трюмах кораблів торговельного флоту СРСР. Читати повністю…

У вересні 1960 р. вперше в історії ООН на порядок денний Генеральної Асамблеї було поставлено питання про загальне і повне роззброєння. У виступі М. Хрущова на цьому форумі пролунали пропозиції про ліквідацію всіх армій, флотів, навіть навчальних військових закладів. Однак про їхню нещирість свідчила кінцева частина промови, в якій він урочисто пообіцяв «поховати» капіталізм. Свій план роззброєння висувала й американська сторона. В його основу було покладено ідею Читати повністю…

Проблеми роззброєння були в центрі уваги всіх сесій Генеральної Асамблеї ООН другої половини 50-х років. У 1953 p., коли СРСР і СІЛА майже одночасно оволоділи секретом водневої бомби, протистояння двох блоків вийшло на новий, термоядерний, щабель. Поряд з обома наддержавами володарями атомної зброї стали Велика Британія (1952), Франція (1960), Китай (1964). Кожна із сторін, втягнувшись у гонку озброєнь, нагромаджувала значні арсенали засобів масового знищення, і Читати повністю…

У 1955 р. відомі вчені світу Альберт Ейнштейн, Фредерік Жоліо-Кюрі, Бертран Рассел та інші стали ініціаторами руху вчених за мир, роззброєння, міжнародну безпеку і співробітництво. Рух отримав назву Пагуошського за місцем проведення першої конференції прихильників ідеї у м. Пагуош (Канада). Радянські лідери, організовуючи свій «рух прихильників миру», розглядали його як «засіб викриття злочинних планів паліїв війни». Відповідно до цього СРСР висував численні «миролюбні» пропозиції - формою конструктивні, а суттю нездійсненні. Читати повністю…

Після Другої світової війни проходив інтенсивний процес деколонізації, спочатку Азіатського континенту, а з середини 50-х років - Африки. Становлення зовнішньої політики молодих країн виявилося складним і суперечливим. Позитивним чинником стала координація їхньої зовнішньополітичної діяльності за принципом неприєднання - ні до західного, ні до східного блоку.
Початок міжнародному співробітництву країн Азії й Африки поклала Бандунзька конференція Читати повністю…

У липні 1956 р. уряд Єгипту оголосив про націоналізацію англо-французької Загальної компанії Суецького каналу. Суецьке питання розглядала Рада Безпеки ООН, накреслюючи шляхи врегулювання конфлікту. СРСР і США висловилися за мирне врегулювання проблеми. Тим часом Велика Британія і Франція, підключивши до себе Ізраїль, готувалися шляхом проведення воєнної операції повернути зону Суецького каналу. Читати повністю…

Передбачалося також виведення в’єтнамських «добровольців» з Лаосу та Камбоджі. Було узгоджено, що політичне врегулювання у регіоні здійснюватиметься шляхом проведення загальних демократичних виборів упродовж 1955-1956 pp. Однак, як і в Кореї, демаркаційна лінія на довгі роки поділила В’єтнам на дві різні держави - комуністичну на півночі й проамериканську на півдні, - за якими стояли два могутні військово-політичні блоки - східний та західний. Читати повністю…

Впливова національна сила В’єтнаму - Компартія Індокитаю на чолі з Хо Ші Міном 2 вересня 1945 р. проголосила утворення Демократичної Республіки В’єтнам (ДРВ). Однак нова держава не одержала міжнародного визнання. Відновлення французького колоніального панування викликало могутній рух Опору національних сил, очолюваних комуністами. З 1946 по 1950 р. перевага була на боці французького експедиційного корпусу. Стратегічна ситуація у регіоні змінилася на користь компартії Читати повністю…

До жовтня 1950 р. ситуація докорінно змінилася: північнокорейська армія ледве утримувала невеликий клаптик території КНДР. Американські війська впритул наблизилися до кордонів КНР. У такій ситуації комуністичний Китай з тим, щоб врятувати своїх союзників у Кореї, рішуче втрутився у війну. Мільйонна армія «добровольців» КНР стримала наступ військ ООН, а незабаром лінія фронту пролягла неподалік 38-ї паралелі - на рубежах, з яких і розпочалася війна. Перше зіткнення східного та західного блоків у локальній війні призвело до великих людських втрат. Читати повністю…

З утворенням Китайської Народної Республіки Радянський Союз наполягав на негайній заміні гоміньданівського представника в ООН комуністичним. Делегація СРСР вдалася навіть до демонстративного бойкоту ООН. Демарш СРСР щодо ООН збігся з періодом підготовки комуністичним блоком агресії на Далекому Сході. Москва підтримала ініціативу КНДР щодо силового об’єднання Кореї шляхом захоплення південної частини країни. Читати повністю…

У березні 1948 р. в Брюсселі Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург підписали угоду про воєнно-політичний союз (так званий Західний союз). У квітні 1949 р. дванадцять держав - США, Канада, Італія, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія й усі держави Брюссельського пакту підписали договір про створення військового Північноатлантичного союзу (НАТО). Новостворений блок проголошував захист демократії, відкритість і цілісність світового ринку, заперечував однопартійну систему. Читати повністю…

Особливу стурбованість західних політиків викликало становище у Греції та Туреччині. Комуністи Греції відмовилися взяти участь у виборах, які відбувалися під міжнародним» наглядом, і на початку 1946 р. розпочали збройну боротьбу за владу. Було відомо, що повстанські загони комуністів отримують допомогу ззовні, зокрема з Болгарії, Югославії та Албанії. Ще на завершальному етапі Другої світової війни Радянський Союз висунув територіальні претензії до Туреччини, а також вимагав розмістити радянські війська у зоні чорноморських проток. Анкара справедливо розцінила вимогу Москви як грубе втручання у внутрішні справи Туреччини. Читати повністю…

Питання про виведення радянських військ з Ірану розглядалося в ООН. У США залунали заклики застосувати проти СРСР ядерну зброю, якою американці монопольно володіли в ті часи. Навесні 1946 р. СРСР під тиском західної Дипломатії змушений розпочати виведення військ з Ірану. На противагу радянському експансіонізмові західні країни на чолі із США формували власний зовнішньополітичний курс стримуючи комуністичний наступ і завойовуючи власні сфери впливу. Читати повністю…

Й. Сталін та його оточення не вірили в систему «колективної безпеки». Виходячи з постулатів комуністичної ідеології щодо неминучості перемоги світової пролетарської революції, керівники СРСР підтримували, у тому числі зброєю, всі лояльні до Москви сили в інших країнах. Радянський Союз нав’язав визволеним від фашизму країнам Центральної та Східної Європи комуністичні тоталітарні режими. На Далекому Сході - у Китаї та Північній Кореї - з допомогою СРСР до влади також прийшли комуністи. Читати повністю…

Остаточне узгодження текстів мирних договорів відбулося на Паризькій мирній конференції, яка проходила в липні-жовтні 1946 р. Тут виявилися розбіжності у підході до мирного врегулювання в Європі. Делегація СРСР виступала за пом’якшення умов миру, намагаючись цим посилити свій вплив на переможені держави. Натомість США та Велика Британія були прихильниками більш жорсткого курсу, не бажаючи допустити насадження тоталітаризму за радянським взірцем у Болгарії, Румунії та Угорщині - країнах, зайнятих Червоною армією. Читати повністю…

У роки Другої світової війни склалась антигітлерівська коаліція. Між союзниками здійснювалась координація воєнних дій, політичних заходів, економічне співробітництво. Регулярно відбувалися зустрічі керівників «великої трійки» - СРСР, США, Великої Британії, на яких вирішувалися й проблеми повоєнного устрою світу. З тим, щоб не допустити воєн у майбутньому, активно обговорювалась ідея «колективної безпеки». Ще в Атлантичній хартії - документі, укладеному в серпні 1941 р. лідерами США і Великої Британії, - передбачалося «запровадження загальної безпеки», створеної на Читати повністю…

У Бразилії за найобережнішими оцінками проживають понад 150 тис. українців. Як і в Аргентині, це переважно нащадки емігрантів з Галичини, які стали оселятися тут починаючи з 90-х років XIX ст. Основна частина емігрантів проживає на півдні країни, в штаті Парана, переважно біля містечка Прудентополіс, а також у районі столиці названого штату - міста Курітіби. Більшість українців працюють у сільському господарстві. Вже у перші десятиліття проживання в Бразилії вони, Читати повністю…

Прошарок представників розумової праці - інженерів, адвокатів, лікарів, економістів - нечисленний.
Розвивається релігійне і соціально-культурне життя Більшість аргентинських українців за конфесією - греко-католики, вони об’єднані в окрему єпархію. Менша частина іммігрантів - православні, є також невелика кількість євангелістів. З культурно-освітніх установ найбільшою є товариство «Просвіта», яке, крім центральної організації в Буенос-Айресі, має дев’ять філій у різних провінціях. У рамках Читати повністю…

Найбільше вихідців з України проживає переважно в Аргентині та Бразилії. Перші українці - емігранти з Галичини - почали прибувати до Аргентини з 1897 р. й оселялися в північних районах. Міграційні процеси тривали до Першої світової війни та в міжвоєнний період. У перші роки після Другої світової війни до Аргентини переселилися понад 6 тис. українців, які під час війни змушені були залишити батьківщину, рятуючись від переслідування з боку радянського уряду. Нині в Аргентині за найскромнішими підрахунками проживає понад 200 тис. українців Читати повністю…

Ліквідація диктаторських режимів у латиноамериканському регіоні є наочним прикладом загальної демократизації світу. По суті, в Латинській Америці залишилася тільки одна держава з диктаторським ладом - Куба. Позиції кубинського комуністичного режиму опинилися під загрозою в результаті роз¬паду СРСР. За понад 40 років свого існування уряд Ф. Кастро не спромігся створити в країні ефективну економічну систему, яка б задовольняла бодай мінімальні потреби народу. Економіка Куби цілковито залежала від регулярних поставок радянської продукції та сировини. Читати повністю…

У політичному житті латиноамериканських країн в останні десятиліття відбувся виразний поворот до ліквідації військово-диктаторських режимів і повсюдного відновлення конституційного ладу. Протягом 80-90-х років такі режими впали в 13 країнах регіону, зокрема в Болівії (1982), Аргентині (1983), Уругваї (1984), Бразилії й Гватемалі (1985), Суринамі (1985-1987), Чилі та Парагваї (1989), Гаїті (1994). У більшості випадків перехід від диктатури до демократії відбувався мирним, безкровним шляхом. На Гренаді (1983) і в Панамі (1989) диктаторські режими були повалені в ході внутрішніх Читати повністю…

Мексика в 1994 р. увійшла до утвореної з участю США і Канади Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). Інтеграційні об’єднання виявляють чимраз більшу активність, ставлячи своєю метою поступове скасування митних тарифів, формування спільних регіональних ринків, на яких впроваджуватиметься свобода руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили, а в ширшій перспективі ~ здійснення спільних проектів та узгодження економічної політики країн-членів. Читати повністю…

Відійшовши від системи протекціонізму, країни регіону чимраз глибше включаються у світове господарство; дедалі ширше залучаються до розвитку економіки іноземні інвестиції. Наприкінці 80-х років сума закордонних капіталовкладень у Латинській Америці становила близько 100 млрд доларів. 40 % цієї суми припадає на корпорації США, значні інвестиції належать компаніям Японії, ФРН, Великої Британії. Стратегічною метою цього ліберального курсу є скорочення розриву між державами регіону і високо розвинутими країнами. Читати повністю…

На початку 80-х років виникли чинники, які вкрай негативно вплинули на соціально-економічне становище країн Латинської Америки: впали світові ціни на основні експортні товари регіону і різко підвищилися відсоткові ставки на зовнішні позики в зв’язку з економічною кризою 1980-1982 pp. у США та інших розвинутих країнах. А іноземні запозичення важливі для латиноамериканських держав з огляду на брак власних нагромаджень. У результаті впродовж 80-х років значно сповільнилися темпи економічного розвитку регіону. ВВП щороку збільшувався ледве на 1 %, а в розрахунку на душу Читати повністю…

У 1973 р. виникла гостра політична криза, яка завершилася військовим переворотом. Владу захопила військова хунта на чолі з генералом Піночетом. Вона встанеовила режим терору і масових репресій, хоча водночас зуміла забезпечити прискорений економічний розвиток країни.
У галузі міжнародних відносин у регіоні найважливішою рисою були процеси економічної інтеграції, які намітилися ще в 50-х роках. У 1960 р. створено Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі, в 1980 р. реорганізовану в Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ). її членами стали 11 Читати повністю…

Програма, розрахована на десять років, передбачала розширення і зміцнення представницької демократії в латиноамериканських країнах як важливого чинника підтримання політичної стабільності. Запропонований Сполученими Штатами план було прийнято на надзвичайній сесії ОАД, почалося його втілення в життя. Уряд США подав країнам континенту довгострокову допомогу загальною сумою 11 млрд доларів (спершу передбачалася сума майже вдвічі більша). Хоча далеко не Читати повністю…

Латиноамериканські країни були одним з найдинамічніших за темпами розвитку регіоном світу. Щороку валовий внутрішній продукт зростав на 5-6 %. У результаті Латинська Америка з переважно аграрної стала індустріально-аграрною. Але політична нестабільність у регіоні у порівнянні з попереднім періодом не зменшилася. СРСР, Китай і Куба всіляко намагалися здійснити «експорт революції» в країни Латинської Америки. Вони надавали підтримку компартіям регіону, які все ж здебільшого залишалися нечисленними угрупованнями, позбавленими масової соціальної бази. Були спроби Читати повністю…

У галузі міжнародних відносин дедалі збільшувався вплив Сполучених Штатів Америки в регіоні. Майже в чотири рази порівнюючи з передвоєнними роками, зросли приватні капіталовкладення США в економіку латиноамериканських країн США виступали за посилення під їхнім керівництвом військово-політичного співробітництва держав Американського континенту. У 1945 р. на Міжамериканській конференції з питань війни і миру, що проходила в м. Мехіко (Мексика), було ухвалено акт, який проголошував, що «замах будь-якої держави на цілісність, територіальну недоторканність або Читати повністю…

При цьому сподівання знедолених мас нерідко намагалися використати з метою захоплення влади комуністичні елементи. Такі спроби, зокрема, мали місце наприкінці 40-х років у Колумбії та Коста-Ріці, а на початку 50-х років - у Гватемалі. Але найбільш яскравим прикладом можуть служити події на Кубі. Після встановлення у 1952 р. правої диктатури тут розпочався повстанський рух, очолюваний радикально настроєним діячем Фіделем Кастро. Опозиція боролася за повалення правлячої військової хунти, за перехід до демократичного ладу, проведення докорінних Читати повністю…

Відсталим було сільське господарство латиноамериканських республік. Тут зберігалися поміщицькі латифундії. Господарство в них вели екстенсивними методами, врожайність та продуктивність тваринництва були нижчими, ніж в індустріально розвинутих країнах.
Політичне життя республік Латинської Америки характеризувалося нестабільністю. За винятком Мексики, не було жодної держави, в якій конституційний розвиток не переривався б військовими переворотами. За 25 повоєнних років у країнах регіону їх відбулося понад 70. Читати повністю…

Під час Другої світової війни і в перші повоєнні роки значно зріс попит на сільськогосподарську продукцію латиноамериканських республік. Прибутки, які вони одержували від зовнішньої торгівлі, йшли на прискорення економічного розвитку цих країн. Характерною особливістю господарського піднесення в латиноамериканських країнах була наявність значного державного сектору в економіці. Державі належали не тільки залізниці, комунальне господарство, а й чимраз більшою мірою - підприємства нафтодобувної та гірничорудної промисловості. Читати повністю…

Основний смисл цього поняття розкритий у спеціальній резолюції Асамблеї ОАЄ, в якій усім членам організації рекомендується узгоджувати зовнішню політику з урахуванням того, що неприєднання є єдиним засобом забезпечити свободу, стабільність і розквіт Африки. ОАЄ засудила кубинсько-радянське втручання у внутрішні справи Анголи і Мозамбіку. У 1967 р. ОАЄ нейтрально поставилася до арабо-ізраїльської війни, і це спричинило перший розкол у цій організації. Читати повністю…

Після проголошення незалежності перед країнами Африки постали й складні міжнародні проблеми, зокрема визначення кордонів. За колоніалізму більшість кордонів установлювалася без урахування історичних, економічних або етнічних особливостей. Так, 44 % кордонів більш ніж 40 африканських держав колонізатори провели по меридіанах та паралелях, 30 % -по геометрично прямих лініях і лише 26 % - за рубежами, які склалися. Читати повністю…

Доходи від експорту зменшилися, а частка континенту в обсязі світової торгівлі скоротилась у 90-х роках до 3 %.Тропічна Африка залишається найвідсталішим регіоном світу. Намагання лідерів країн зруйнувати традиційні уклади, позбавитися ролі сировинних придатків метрополій призвело до зменшення експорту - єдиного стабільного джерела доходів. Лише ті держави, які зберегли експортний потенціал, залишаються відносно економічно стабільними, зокрема експортери нафти - Нігерія та Габон, міді - Замбія і Демократична Республіка Конго, какао - Кот д’Івуар та Гана, чаю та кави - Кенія. Читати повністю…

Після деколонізації виявилося, що, за незначним винятком, справжня демократія в африканських країнах не прижилася. Авторитарні режими встановились у більшості країн. Підсумки виборів на багатопартійній основі здебільшого фальсифікуються. Майже щороку в Африці відбуваються військові перевороти, які супроводжуються політичним безладдям, кривавими міжетнічними сутичками.
Навесні 1994 р. жорстока різанина виникла між народами тутсі та хуту, які населяють Руанду. З 1991 р. не вщухає війна у Сомалі, з грудня 1989 р. точиться міжетнічна ворожнеча та боротьба кримінальних угруповань у Ліберії. Читати повністю…