«Червоні кхмери» та їх модель комунізму стали найжорстокішим соціальним експериментом комуністів у повоєнному світі. Лідер Компартії Камбоджі Пол Пот оголосив, що у країні народу кхмерів буде здійснена найрадикальніша з усіх революцій. Спираючись на вчення Маркса, Леніна, Мао Цзедуна, ідеологи камбоджійських комуністів розробили теорію утворення «суспільства колективістського соціалізму». Полпотівці вважали недостатньо радикальними комуністичні реформи своїх ідейних наставників - маоїстів («великий стрибок», «народні комуни»). Читати повністю…

Війна була надзвичайно запеклою. Громадськість світу вразила акція американського взводу, який розстріляв усіх жителів та спалив селище Сонгмі. За цей злочин командира було покарано судом США. Для знищення зелені джунглів застосовувалась токсична речовина «оранж», тяжкі екологічні наслідки якого відчутні й дотепер. У в’єтнамській війні США вперше використали кулькові бомби, напалм. У війну були втягнуті й сусідні Лаос та Камбоджа, через територію яких пролягала «стежка». Читати повністю…

Американо-в’єтнамська війна надзвичайно загострила становище в регіоні. Вона стала головною подією міжнародного життя кінця 60-х - початку 70-х років. Після підписання Женевських угод дві в’єтнамські держави не зробили жодного кроку для мирного возз’єднання. Навпаки, ДРВ обрала шлях збройного приєднання Півдня країни. У грудні 1960 р. згідно з рішенням з’їзду комуністів ДРВ утворено Національний фронт визволення Південного В’єтнаму. На південь «стежкою Хо Ші Міна» почали перекидати військові підрозділи, зброю, техніку. Читати повністю…

У прикордонних районах відбувалися збройні сутички. Погіршення життєвого рівня та загальнополітичної ситуації викликали невдоволення народів Індонезії. У країні назрівала політична криза, супротивними сторонами у якій виступали Компартія й армія. Увечері ЗО вересня 1965 р. Компартія розпочала збройний виступ. Він дістав назву - «Рух ЗО вересня». У цей день загони комуністів захопили кількох генералів і розстріляли їх на місці. Наступного дня головнокомандувач військово-повітряних сил приєднався до «Руху». Читати повністю…

З середини 50-х років президент почав здійснювати політику так званої «керованої демократії». Він уміло маневрував між основними політичними угрупованнями, широко використовував популістські гасла, закликав до боротьби з імперіалістами Заходу. Останнє забезпечувало йому підтримку СРСР та Китаю на міжнародній арені. З 1960 р. в Індонезії запанував одноосібний авторитарний режим Сукарно; він ліквідував парламентську систему, обмежив діяльність усіх партій рамками державної політики, призупинив чинність конституції. Читати повністю…

17 серпня 1945 р. лідер визвольної боротьби народів Індонезії Ахмед Сукарно урочисто проголосив незалежність країни. Наприкінці вересня 1945 р. на о. Ява висадилися англійські війська для роззброєння японської армії. Невдовзі прибули й колишні колонізатори - голландці. Війська Нідерландів зайняли основні політико-адміністративні центри архіпелагу. Між ними і силами національного визволення виникло збройне протистояння. У липні 1947 р. голландський експедиційний корпус розпочав вторгнення у глибинні райони Яви та Суматри. Хоча республіканська армія чисельно переважала, проте, погано озброєна та недосвідчена, вона не змогла стримати наступ колоніальних військ. Читати повністю…

Однак імперські амбіції давалися взнаки. Після того як Франція зробила ставку на нашвидкуруч сфор¬мований маріонетковий уряд на чолі з Бао Даєм, воєнні питання вийшли на перший план.
У листопаді 1946 р. французи бомбардували місто-порт Хайфон. У відповідь в’єтнамські комуністи розгорнули наступ на французькі гарнізони. Війна швидко набула жорстокого, кривавого характеру. До неї виявили інтерес лідери наддержав. У січні 1950 p. СРСР та КНР визнали уряд Хо Ші Міна, наступного місяця США та Велика Британія визнали уряд Бао Дая. Читати повністю…

У березні 1945 р. японці витіснили французьку адміністрацію з Індокитаю і встановили формально незалежний уряд на чолі з тодішнім імператором Бао Даєм. Тож на момент поразки Японії французи були тимчасово усунуті, й коли тисяча бійців впливової національної організації В’єт-Мінь (Ліга незалежності В’єтнаму), керованої комуністами, увійшли у Ханой, то не зустріли жодного опору. Бао Дай зрікся престолу і невдовзі виїхав до Франції. 2 вересня 1945 р. керівник Компартії Індокитаю Хо Ші Мін проголосив утворення Демократичної Республіки В’єтнам (ДРВ). Читати повністю…

Перемогу святкувала «Бхаратія джаната парті», але вона не змогла сформувати свого уряду. Тут же виникла коаліція нещодавніх суперників - конгресистів та ОФ. Уряд очолив лідер ОФ Х.Д. Деве Гоуда, якого незабаром змінив його соратник по партійному блоку І.К. Гуджрал. Однак вже в листопаді 1997 р. коаліція розпалася, що спровокувало позачергові парламентські вибори. На них у березні 1998 р. перемогла БДП. її голова Атал Біхарі Ваджпаї, спираючись на союзників у парламенті, очолив коаліційний уряд, який теж виявився нестабільним. Читати повністю…

З метою прискорення інтеграції Індії у світове господарство були знижені податки для іноземного капіталу, заохочувалася зовнішня торгівля. Зросли темпи економічного розвитку ( понад 5 % щороку).
Незважаючи на успіхи уряду ІНК (І), авторитет партії без її традиційних лідерів - членів родини Неру - послабився. Водночас посилився вплив регіональних політичних сил в окремих штатах, що загрожувало розпадом єдиної Індії. Знову на політичному житті Індії позначилися міжнаціональні та міжконфесійні зіткнення. Читати повністю…

Разом з тим промисловий розвиток породив складні екологічні проблеми. У грудні 1984 р. у м. Бхопалі (штат Мадх’я-Прадеш) через порушення технологічного процесу на хімічному заводі однієї американської компанії стався викид в атмосферу токсичних речовин. Наслідки катастрофи були жахливими -2,5 тис. мешканців міста загинули від задухи, понад 50 тис. стали інвалідами.
Індія - авторитетна держава на міжнародній арені. Уряд Р. Ганді рішуче виступив за збереження єдності Шрі-Ланки. Влітку 1987 р. за наказом прем’єр-міністра Читати повністю…

Навесні 1984 р. сикхські терористи захопили Золотий храм в Амрітсарі. За віруванням сикхів, у храм, крім прихильників їхньої релігії, ніхто не має права входити. Тому наказ уряду провести військову операцію з метою очищення Золотого храму від терористів став відправним пунктом подальшого трагічного розвитку подій. 31 жовтня 1984 р. особисті охоронці, сикхи за віруванням, кількома автоматними чергами вбили І. Ганді у її резиденції. Постріли в Делі призвели до кривавих сутичок між індуїстами і сикхами. Читати повністю…

Блок «Джаната парті» виявився нестійким. Постійні чвари партнерів по коаліції відволікали членів уряду від розв’язання економічних проблем. Чергова криза призвела у 1980 р. до нових виборів. ІНК (І) здобув на них перемогу - дві третини місць у парламенті. І. Ганді повернулася до влади.
Діяльність нового уряду розпочалася на загальному тлі етнічних, релігійно-общинних та кастових конфліктів. У 1980-1981 pp. відбувалися зіткнення на релігійному ґрунті між мусульманами та індусами у північно-західному штаті Джамму і Кашмір. Читати повністю…

Під час виборів 1972 р. її партія домоглася відчутної переваги. Разом з тим, війна, хоч і короткочасна, підірвала бюджет країни. Значна кількість програм уряду, у тому числі й «програма боротьби із злиднями», залишилася без фінансування і провалилася. Економічні труднощі, і як наслідок, підвищення цін, інфляція, спекуляція, безробіття призвели до зростання народного невдоволення політикою влади. Читати повністю…

Великого значення набули заходи, скеровані на заохочення аграрного підприємництва, здійснювалася «зелена революція» - посилене фінансування сільськогосподарського виробництва, впровадження прогресивних методів обробітку землі, поліпшення насіннєвого фонду тощо. «Зелена революція», особливо у районах зрошувального землеробства, сприяла зростанню продуктивності сільського господарства, самозабезпеченню країни зерном. Разом з тим, демографічний вибух, що охопив у той час країну, десятимільйонний потік біженців зі Східної Бенгалії, викликаний репресіями пакистанської влади, хронічне безробіття породжували соціальну напруженість у країні. Читати повністю…

У січні 1966 р. правляча партія IHK висунула на посаду прем’єр-міністра дочку Дж. Неру - Індіру Ганді. Обрання її відбувалось у гострій боротьбі з впливовим діячем IHK Морарджі Десаї. Це були перші ознаки розколу партії. Початок діяльності уряду І. Ганді збігся із загальними виборами 1967 р. Хоча в результаті виборів Конгрес і залишився правлячою партією, проте він втратив частину голосів. Це викликало жваву дискусію в IHK, яка й призвела до остаточного розколу партії. Опозиція на чолі з М. Десаї утворила нову партію - Організацію Конгрес. Читати повністю…

Індія рішуче позбулася залишків колоніалізму на своїй території. У грудні 1961 р. індійські війська звільнили колонію Гоа на заході Індії від португальських колонізаторів.
На початку 60-х років погіршилися індійсько-китайські відносини. Репресії китайського керівництва проти національно-визвольного руху народів Тибету і ламаїстської релігії призвели до втечі її глави - далайлами з 20 тис. прихильників до Індії. У жовтні 1962 р. поодинокі порушення кордонів переросли у широке вторгнення китайської армії до гірських областей Індії. Індійська армія зазнала поразки, а війська КНР окупували частину її території, яку утримують і дотепер. Читати повністю…

Виник і набув широкого розмаху релігійний рух общини сикхів, до якої належить переважна більшість населення штату Пенджаб. Очолювала його партія «Акалі дал» («Партія безсмертних»). Найбільш радикальні організації сикхів виступили за відокремлення Пенджабу і створення суверенної держави Халістан (Країна сикхів). У зовнішній політиці уряд Індії дотримувався ідей «позитивного нейтралітету», неприєднання до військово-політичних блоків. Індія намагалась впровадити ідеї солідарності незалежних народів Азії у боротьбі проти колоніалізму, дотримуватись дружніх відносин із сусідами. Читати повністю…

Першим велетнем металургії став Бхілайський металургійний комбінат, збудований у 1955 р. за допомогою СРСР. У наступні роки стали до ладу металургійні комплекси у містах Даргапурі та Роуркелі (побудовані з допомогою Англії та ФРН), інші об’єкти важкої промисловості.
У перші роки незалежності державний сектор переважав у промисловості, транспорті, зв’язку. Це пов’язувалося з потребою контролю за використанням ресурсів. Водночас уряд здійснив багато заходів щодо захисту дрібного виробництва, у якому була зайнята переважна більшість населення країни. Читати повністю…

Наприкінці 1951 р. відбулися перші вибори до парламенту країни. Партія ІНК впевнено виборола перемогу, і її л ідеї Дж. Неру сформував уряд, який приступив до здійсненню широкої програми соціально-економічних перетворень. Важливою проблемою, що торкалася переважної більшост населення, була аграрна. Неру запропонував урядам усіз штатів підготувати проекти аграрних реформ, спрямованих на обмеження поміщицького землеволодіння. Держава виплачу вала землевласникам за відчужувану землю значну грошову компенсацію. Орендарям, які працювали на землі понад п’ять можливість її викупити. Читати повністю…

Добропорядні мусульмани та індуси, які роками жили поруч, по-сусідськи, у дружбі та злагоді, кидалися один на одного з кийками. Дорогами Індії та Пакистану у протилежних напрямах пересувалися юрби біженців, подекуди вступаючи у криваві бійки. За приблизними підрахунками, понад 6 млн мусульман та 4,5 млн індусів перемістилися з одного кінця країни в інший. Близкс 700 тис. осіб загинуло в індусько-мусульманських сутичках. Читати повністю…

У період існування домініону (15 серпня 1947 р. - 26 січня 1950 р.) перший індійський уряд на чолі з героєм визвольної боротьби Джавахарлалом Неру зіткнувся з величезними труднощами, спричиненими поділом країни. До складу Пакистану ввійшли західні та східні провінції Індії, які становили два окремі регіони, віддалені один від одного на тисячі кілометрів. Кордони між новоутвореними державами не враховували особливостей національного складу, географії, історичних традицій. Читати повністю…

У лютому 1946 р. у національно-визвольну боротьбу активно включилися індійські моряки військово-морської бази у Бомбеї. Команда корабля «Тальвар» («Меч») відмовилася виконувати накази англійського командування. Виступи моряків підтримало цивільне населення. Проти демонстрантів знову застосували зброю. Близько 300 осіб було вбито, майже 1700 поранено.
Піднесення визвольної боротьби, широкий осуд міжнародною громадськістю колоніалізму змусили англійський уряд піти на переговори з представниками національних сил. Читати повністю…

До і під час Другої світової війни у колоніальній Індії великого розмаху набули кампанії громадянської непокори. Започатковані визнаним лідером національно-визвольної боротьби Махатмою Ганді, вони були своєрідною формою ненасильницького опору народів Індії колоніальній владі. Це були мирні демонстрації, мітинги, припинення комерційної діяльності, бойкот виборів до колоніальних представницьких органів влади, відмова від державної служби (насамперед, в армії та поліції), ігнорування розпоряджень колоніальної влади та інші заходи. Читати повністю…

У березні 1996 р. армія КНР провеса масштабні маневри поблизу Тайваню, натякнувши на можливість силового приєднання. Ще ніколи ракети з материка не долітали так близько до острівної республіки. Для її захисту США спорядили найбільше з часів в’єтнамської війни бойове угруповання. Тайванська криза тривала недовго й обмежилася демонструванням «м’язів» обох великих держав, однак суттєво попсувала їхні взаємовідносини. За цих умов під час візиту російського президента Бориса Єльцина в Китай у квітні 1996 р. відбулося зближення позицій Пекіна і Москви з багатьох проблем Читати повністю…

У 1978 р. підписано мирний договір між КНР та Японією, а у січні наступного року Китай і США встановили дипломатичні відносини. Того ж 1979 р. Китай відмовився продовжити договір 1950 р. про дружбу з СРСР, 30-річний термін якого закінчувався, рішуче засудив агресію СРСР проти Афганістану і підтримав поставками зброї афганський партизанський рух опору. У 80-х роках було вирішено долю Гонконгу та Макао - відповідно англійської та португальської колоній на території Китаю. У 1997 р. у Гонконгу та у 1999 р. у Макао згідно з укладеними угодами піднялись китайські прапори, однак протягом 50 років там зберігатиметься існуюча політична та економічна система. Читати повністю…

У середині 60-х років у пекінського керівництва склалася зовнішньостратегічна концепція, суть якої, за словами Мао Цзедуна, полягала у тому, щоб підштовхнути до смертельної сутички двох «тигрів» - СРСР і США, а «мудрій мавпі» - Китаю - залишити роль спостерігача двобою. З появою у Китаї ядерної зброї (1964) така концепція загрожувала світовою катастрофою. Безкомпромісна зовнішня політика Пекіна спричинила згортання економічних зв’язків промислово розвинутих країн з КНР. У пошуках виходу з ізоляції китайський уряд наприкінці 60-х років послабив критику США і розпочав пошуки контактів із Заходом, одночасно посилюючі антирадянську пропаганду. Читати повністю…

Одночасно зміцнювалося китайсько-радянське співробітництво, особливо у військовій галузі. СРСР передав Китаю десятки базових підприємств оборонної промисловості, технологію виготовлення сучасної зброї. Співпраця військових дійшла навіть до обговорення проекту створення спільного радянсько-китайського тихоокеанського флоту. Перші незгоди у китайсько-радянських відносинах виникли на рубежі 60-х років. Керівництво економічно зміцнілого Китаю проігнорувало поради СРСР щодо мирного врегулювання конфлікту між КНР та Індією у Гімалаях. У період становлення радянсько-індійського співробітництва, в 1962 р., КНР розпочала війну проти Індії й окупувала Читати повністю…

У перше десятиріччя комуністичної влади Китай свою зовнішню політику будував з оглядом на Москву, яка міцно тримала важелі економічної та військової допомоги Пекіну. Лідери обох комуністичних партій були одностайні щодо головної мети своєї діяльності - поширення комуністичних ідей у світі, що в практичній площині означало насаджування комуністичних режимів на Сході. І СРСР, і КНР приймали спільні рішення щодо агресії на Корейському півострові, підтримки комуністичних сил Індокитаю, інших зовнішньополітичних акцій. Читати повністю…

Він скерував зусилля на подальше поглиблення реформ та здійснив ряд заходів які дозволили КНР вступити в листо¬паді 2001 р. до Всесвітньої торгової організації (ВТО). В офіційній пропаганді проводилася лінія на визнання видатних заслуг Мао Цзедуна, як засновника КНР, Ден Сяопіна як головного ідеолога економічних реформ, а Цзян Цземіна як вірного продовжувача усього найкращого, що було досягнуто китайським суспільством у період будівництва соціалізму з «китайською специфікою». Читати повністю…

Вони вимагали діалогу, якого практично досі не було, з керівниками партії. Наступного місяця у столиці запровадили воєнний стан. У ніч з 3 на 4 червня 1989 р. проти демонстрантів на площі Тяньаньмень направили танки і бронемашини. Пролилася кров. За офіційними даними, серед мирного населення було 200 вбитих та 3 тис. поранених. Однак за оцінками західних засобів масової інформації, кількість жертв була значно більшою. Пленум ЦК КПК, який відбувся того ж місяця, розцінив демократичні виступи як «контрреволюційний заколот» Читати повністю…

Китай має у цих галузях певні досягнення: володіє ядерною зброєю, запускає власні супутники.
Реформи Ден Сяопіна вивели Китай у світові лідери, змінили на краще життя населення. Це не означало, що розбагатіли усі китайці. За офіційними даними, 80 млн чоловік не в змозі забезпечити свої потреби в харчуванні та одязі. Таке становище не в останню чергу спричинене загостренням демографічної проблеми. Нині у Китаї понад 1,3 млрд населення. Це становить майже чверть населення планети, але китайцям належить лише 7 % орних земель світу. Читати повністю…

Створювалися підприємства змішаного китайсько-зарубіжного капіталу. Для заохочення іноземних інвестицій на узбережжі Китаю відкрилися спеціальні економічні зони. Найбільшою зоною «економіко-технологічного розвитку» (така їх офіційна назва) є Тяньцзінська. Там збудовано 40 важливих промислових об’єктів, на яких зайнято 4 тис. працівників. Капіталовкладення у розташовані в зоні підприємства на початок 1988 р. перевищили 100 млн доларів, з яких близько половони належали китайській стороні. Такі зони мають суворий прикордонний контроль, робота в них надається на конкурсній основі. Політика заохочення іноземних інвестицій дала позитивний результат, наприкінці 90-х років їхня загальна сума досягла величезної суми у 19 млрд доларів. Читати повністю…

Поширеним методом реформи була передача землі у довгострокову оренду селянським родинам. Селяни реалізували основну частину врожаю за вільними цінами і лише певну частину здавали на держзамовлення. Доходи селян зросли. Заможність уже не вважалася злочином. Держава стимулювала сільськогосподарську реформу, піднявши, зокрема, закупівельні ціни на 18 видів сільськогосподарської продукції, у тому числі на пшеницю. У 1984 р. врожай зернових у Китаї досяг 400 млн т - удвічі більше, ніж у 1958 р. і майже наполовину більше, ніж у 1975 р. Читати повністю…

Грудневий (1978 р.) пленум ЦК КПК став етапним в історії КНР. Його рішення поклали початок реформам, скерованим на побудову в країні «соціалізму з китайською специфікою». І хоча Ден Сяопін постійно повторював китайську приказку, що «не має значення якого кольору кішка - чорного чи білого, аби лише вона добре ловила мишей», все ж комуністична ідео¬логія залишалась основою проведення реформ. Читати повністю…