Однак імперські амбіції давалися взнаки. Після того як Франція зробила ставку на нашвидкуруч сфор¬мований маріонетковий уряд на чолі з Бао Даєм, воєнні питання вийшли на перший план.
У листопаді 1946 р. французи бомбардували місто-порт Хайфон. У відповідь в’єтнамські комуністи розгорнули наступ на французькі гарнізони. Війна швидко набула жорстокого, кривавого характеру. До неї виявили інтерес лідери наддержав. У січні 1950 p. СРСР та КНР визнали уряд Хо Ші Міна, наступного місяця США та Велика Британія визнали уряд Бао Дая.
Утворення комуністичного Китаю справило суттєвий вплив на хід франко-в’єтнамської війни. КНР зброєю, радниками, а подекуди і «добровольцями» активно підтримала своїх в’єтнамських однодумців. У листопаді 1950 р. на півночі Індокитаю у районі міста Лангшона французи вперше зазнали серйозної поразки. Вирішальною подією стала облога 16-тисячного французького гарнізону північно-західної фортеці Дьєнб’єнфу. Після 55-денних боїв весною 1954 р. французькі війська капітулювали.
Франції довелося піти на переговори з ДРВ. На Женевській нараді міністрів закордонних справ Франції, Великої Британії, КНР, СРСР та США (квітень-липень 1954 р.) за участю делегацій країн Індокитаю були підписані угоди, за якими війна у цьому регіоні припинилась. Ще до наради, у 1953 p., Франція визнала незалежність Лаосу та Камбоджі. Згідно з Женевськими угодами територія В’єтнаму поділялася по 17-й паралелі: територія на північ від неї залишалася за ДРВ, на південь - за профранцузьким урядом Республіки В’єтнам. Возз’єднання обох країн мало відбутися у 1956 р. шляхом проведення загальних виборів. Однак відразу ж після наради розпочалася конфронтація між обома в’єтнамськими державами, яка на довгий час відклала цю подію.

Запис опублікован 9 Февраль о 20:36 в категорії: Країни південно-східної Азії.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.