Водночас збільшувалися й військові видатки, країна ставала передовим плацдармом «холодної війни»
У галузі зовнішньої політики Туреччина приєдналася до НАТО (1952) і взяла активну участь у створенні Багдадського пакту. Уряд Мендереса виступив з антиарабських позицій під час троїстої агресії проти Єгипту 1956 p., а також із войовничими планами щодо Сирії у 1957 р. За умов критики опозицією ізоляціоністського, по суті, курсу на Близькому Сході та невдоволення народу низьким рівнем життя, уряд ДП вдався до репресій. Наприкінці квітня 1960р. поліція застосувала зброю під час розгону мирної демонстрації студентів, а невдовзі було запроваджено надзвичайний стан.
У травні 1960 р. у перебіг подій втрутилась армія. Військові заарештували уряд Мендереса, розпустили меджліс. Країну очолив Комітет національної єдності. У 1961 р. референдум затвердив нову конституцію, яка проголошувала Туреччину правовою, національною, демократичною, світською державою. Того ж року відбулися вибори до парламенту, було сформовано коаліційний уряд на чолі з лідером НРП, соратником Ататюрка - Ісметом Іненю. З жовтня 1965 р. до березня 1971р. при владі перебував однопартійний уряд Партії справедливості - спадкоємниці ДП - на чолі з Сулейманом Демірелем.

Запис опублікован 12 Февраль о 00:45 в категорії: Країни Близького і Середнього Сходу.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.