До Другої світової війни на Африканському континенті було лише чотири незалежні держави: Єгипет, Ефіопія, Ліберія та Південно-Африканський Союз (з 1961 р. Південно-Африканська Республіка).
Після Другої світової війни у французьких колоніях Північної Африки розгорнулася національно-визвольна боротьба. Гостро було поставлено питання про незалежність Марокко. Тут національний рух очолив султан Мохаммед Бен Юсуф. З 1947 р. він регулярно звертався з меморандумами до французького уряду, вимагаючи суверенітету. Кожний меморандум набував широкого міжнародного розголосу, привертав увагу світової громадськості, служив своєрідним сигналом до масових виступів населення.
Лідер національного руху Тунісу - адвокат Хабіб Бургіба -виступав з поміркованішим гаслом: домагатися для своєї країни внутрішньої автономії. Однак французький уряд вважав і цей крок небезпечним. У Тунісі та Марокко розпочалися репресії проти діячів визвольного руху, зокрема султана було вислано за межі країни.
Найчіпкіше колонізатори трималися за Алжир, де прожи¬вала більшість французьких колоністів (понад 1 млн чол.). 1 листопада 1954 р. алжирський народ розпочав війну за незалежність.

Запис опублікован 12 Февраль о 00:57 в категорії: Країни Африки.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.