Латиноамериканські країни були одним з найдинамічніших за темпами розвитку регіоном світу. Щороку валовий внутрішній продукт зростав на 5-6 %. У результаті Латинська Америка з переважно аграрної стала індустріально-аграрною. Але політична нестабільність у регіоні у порівнянні з попереднім періодом не зменшилася. СРСР, Китай і Куба всіляко намагалися здійснити «експорт революції» в країни Латинської Америки. Вони надавали підтримку компартіям регіону, які все ж здебільшого залишалися нечисленними угрупованнями, позбавленими масової соціальної бази. Були спроби створення комуністичних партизанських загонів в Аргентині, Перу, Уругваї, Еквадорі, Венесуелі, Болівії. Проте вони не здобули симпатій серед населення, їх (як і промосковськи та про-пекінськи зорієнтовані компартії) роздирали внутрішні чвари, і незабаром лівий радикалізм зійшов нанівець.
Сполучені Штати Америки, стурбовані поширенням комуністичного впливу в країнах регіону, ставили за мету покласти край цим намаганням. Однак глибока соціальна нерівність у латиноамериканських країнах створювала сприятливий ґрунт для такого впливу. У 1961 р. президент США Дж. Кеннеді звернувся із закликом до всіх країн Західної півкулі об’єднатись у «Союз в ім’я прогресу» і вжити спільних зусиль для ліквідації злиднів і відсталості в Латинській Америці. Головною метою програми було проведення соціальних реформ, насамперед аграрної, і підвищення темпів економічного розвитку латиноамериканських країн шляхом прискорення індустріалізації.

Запис опублікован 7 Март 2009 о 09:38 в категорії: Країни Латинської Америки.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.