На словах заперечуючи наявність такої доктрини, Москва визначала свої відносини із східноєвропейськими країнами як «колективну відповідальність за долю соціалізму». У 70-х роках залежне від СРСР становище керівництва «братніх країн» щорічно підтверджувала практика кримських зустрічей з майже обов’язковим відпочинком лідерів комуністичних держав у Радянському Союзі. Свою роль у закріпленні системи усталених взаємовідносин відігравали і пільгові ціни на енергоносії та сировину, які СРСР постачав східноєвропейським країнам.
Інтервенція комуністичних країн викликала обурення світової громадськості. Чехословацькі події посилили напруженість у Європі, засвідчивши глибоку кризу в комуністичному таборі. Це, зокрема, виявлялося у суперництві за лідерство в комуністичному русі між Москвою та Пекіном. Виявилися незгоди і щодо територіальних проблем. Наприкінці 60-х років сталися сутички на китайсько-радянському кордоні. Конфлікт міг перерости у термоядерну війну. В суперництві за кордони Радянський Союз мав вагомі аргументи - найновіші ракетно-артилерійські комплекси, після залпів яких китайські війська змушені були відступити. Напруженість у міжнародних відносинах на Далекому Сході тривала ще два десятиліття.
У той час, коли світову політику визначало блокове протистояння Захід - Схід, почало формуватись об’єднання позаблокових держав. Неприєднання їх до жодних військово-політичних угруповань позитивно впливало на вироблення конструктивної міжнародної політики.

Запис опублікован 7 Март 2009 о 11:30 в категорії: Блокове протистояння держав (друга половина 50-х - 60-ті роки хх ст.).

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.