Гельсінкський акт ґрунтувався на Статуті ООН, Загальній декларації прав людини і на міжнародних пактах прав людини. Заключний акт Наради формально не є міжнародною угодою - це своєрідна багатостороння декларація морально-політичних зобов’язань. При цьому різні держави підкреслювали значення тих чи інших аспектів Гельсінкського акта. Комуністичний блок наголошував насамперед на непорушності кордонів, оскільки це підтверджувало радянські здобутки в Другій світовій війні й начебто мирні наміри СРСР і залежних від нього східноєвропейських країн. Західні держави наполягали на дотриманні прав людини, грубі порушення яких були притаманні комуністичним країнам. Радянське керівництво, сподівалося, що Заключний акт Наради буде ще однією паперовою декларацією, яка надасть пропагандистські вигоди східному блокові. Тимчасом Заключний акт виявився обопільно гострою зброєю. Підтверджуючи існуюче розташування сил двох блоків, він водночас акцентував увагу на моральних принципах влади, які ігнорували комуністичні режими.
Кремлівські керівники, поставивши свої підписи під Заключним актом, зобов’язалися впроваджувати в життя положення щодо захисту прав людини. У республіках СРСР незабаром виникли дисидентські об’єднання - так звані Гельсінкські групи, які, незважаючи на переслідування, активно виступали за дотримання положень Заключного акта. Однією з перших така група виникла в Україні.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.