На тлі значних успіхів в організації освіти пекучою проблемою сучасності залишається масова неписьменність у країнах, що розвиваються. Тривале колоніальне панування, слабкий економічний розвиток, вкорінені етнічні та родові традиції призвели до значного відставання цих країн в організації освіти і забезпеченні письменності населення. Наприклад, в Індії, Пакистані, Бангладеш, Ірані частка письменного населення становить лише 20 %, а в Афганістані, Судані, Чаді, Мавританії - не більше 10 %. У 30 країнах, що розвиваються, взагалі відсутнє законодавство про обов’язкову освіту, в 48 державах рівень обов’язкової освіти обмежується 5-6 роками. Але й ці вимоги не виконуються. За даними ЮНЕСКО, у 88 країнах, що розвиваються, лише 60 % дітей навчається протягом 4 років, тобто досягають рівня елементарної грамотності. У цілому неписьменність у світі зменшується, хоча й дуже повільно. Розрив у рівні освіти між населенням індустріальних держав і країн, що розвиваються, у 90-х роках не тільки не скоротився, а навпаки, збільшився. Як показує світовий досвід, покласти край бідності, зробити ривок до науково-технічної цивілізації можна лише підвищенням рівня освіченості суспільства, збільшенням його інтелектуального потенціалу.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.