Яскравої виразності літературі післявоєнного періоду надають твори письменників - лауреатів Нобелівської премії: Франсуа Моріака (1885-1970), Альбера Камю (1913-1960), Сен-Жон Перса (1887-1975), Клода Сімона (1913-1987) (Франція); Томаса Еліота (1888-1965), Вільяма Голдінга (1911-1983) (Англія); Вільяма Фолкнера (1897-1962), Ернеста Хемінгуея (1899-1961), Джона Стейнбека (1902-1968) (США); Генріха Белля (1917-1985) (Німеччина); Кавабата Ясунарі (1899-1972) (Японія); російських авторів Бориса Пастернака (1890-1960), Олександра Солженіцина (нар. 1918 p.), Иосифа Бродського (1940-1996), польської поетеси Віслави Шимборської (нар. 1923 р.) та ін.
У перше повоєнне десятиліття в художній літературі більшості країн Європи провідною темою стало зображення антифашистської боротьби, в тому числі руху Опору, трагічних наслідків війни, її злочинної жорстокості для мільйонів людей. Авторами цих творів, як правило, були фронтовики, учасники руху Опору, політв’язні концтаборів.
Західнонімецькі письменники у своїх творах осмислювали національну катастрофу і відображали її гіркі наслідки для «малої людини». Від імені покоління, яке перенесло всі жахи окопного життя і повернулося до розореної і окупованої країни, виступив Вольфганг Борхерт.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.