Найбільших успіхів у зображенні людського буття досягнув А. Камю. В романах «Бунтівна людина», «Чума», повісті «Падіння» він звертається до теми вини і моралі. Розглядаючи теорію і практику протесту проти влади, піддаючи критиці тоталітарну ідеологію, в тому числі комуністичну, та диктаторські режими, які посягають на свободу і гідність людини, він розкриває вирішальне значення людської совісті у протистоянні гнобленню та брехні. Частина письменників-екзистенціалістів велику увагу в своїх творах приділяла зображенню інтимного життя. В романах Н. Мейле-ра «Американська мрія», «Дружні пари», «Вилікуваний кролик» герої не здатні протистояти розтлінному впливу бездуховності, не чинять ніякого опору аморальності, для них не існує ніяких ідеалів, а всі духовні запити зводяться до інтриг і любовних стосунків.
У драматургії протистояння між реалізмом і екзистенціалізмом знайшло прояв у творах німецького письменника Б. Брехта і основоположника «абсурду драми» ірландця С. Беккета та француза Е. Іонеско. Реалізм Брехта і його послідовників спирався на просвітницькі традиції, поєднував інтелектуальну глибину з поетичною духовністю. Як творець теорії «епічного театру», Брехт своїми п’єсами допомагав критично ставитися до зображуваного, виробляти власне світоглядне сприймання, навчав людей мислити і діяти з розумінням своєї відповідальності.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.