Навіть в умовах жорсткої комуністичної цензури окремі письменники і поети, використовуючи «езопівську мову» намагалися проявити свою творчу індивідуальність. Яскравим прикладом такої «езопівської мови» є творчість А. Ахматової. В поетичній збірці «Біг часу» і лірико-епічній «Поемі без героя», а також у віршах, опублікованих після її смерті («Реквієм. 1935-1940»), вона виступає як великий майстер віршованої форми, класичної поезії, її відточеної завершеності. За прояви опозиційності письменники піддавались моральним переслідуванням, а письменники-дисиденти - арештам і навіть фізичним розправам. Коли в 1958 р. Б. Пастернаку за опублікований за кордоном роман «Доктор Живаго» було присуджено Нобелівську премію, він зазнав гонінь, які для нього закінчилися трагічно. Іншого російського письменника - О. Солженіцина, автора удостоєного Нобелівської премії роману «Архіпелаг ГУ ЛАГ», було вислано за межі СРСР. В 1965 р. був засуджений до тюремного ув’язнення майбутній лауреат Нобелівської премії поет Й. Бродський. Особливо переслідувались в СРСР літератори національних республік, яким, на відміну від росіян, завжди можна було «приписати» націоналізм. Інакодумство і пропаганда любові до рідного народу трактувались як злочини проти «інтернаціонального суспільства»…
З ліквідацією тоталітарних режимів у країнах Центральної і Південно-Східної Європи, розпадом СРСР і утворенням суверенних держав розпочався новий етап у розвитку національ¬них літератур. У публікованих творах, які в часи тоталітаризму писалися таємно і переховувалися в столах чи ходили в рукописах «по руках», а також у написаних «по свіжих слідах», центральне місце займає тема викриття злочинів тоталітарних режимів, критики лицемірної комуністичної моралі.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.