У другій половині XX ст. загострилися регіональні релігійні й етнічні конфлікти. За 55 післявоєнних «мирних» років у локальних війнах загинуло більше людей, ніж у Першій світовій війні. Характерною ознакою збройних протистоянь є те, що їх основними жертвами є мирне населення. Значна частина конфліктів має затяжний характер. Понад 20 років тривала розпочата радянською агресією в 1979 р. міжусобна війна в Афганістані.
Воєнні дії й сутички в Конго (Кіншаса), Анголі, Судані, Руанді супроводжуються винищенням окремих народностей і племен. Протистояння на Близькому Сході між Ізраїлем і палестинцями, яких підтримують сусідні мусульманські країни, спричинилося до великих людських жертв і матеріальних втрат, загрожуючи втягненням до цього конфлікту інших країн світу. Наприкінці XX ст. до краю загострилася курдська проблема. Намаганням курдів створити свою державу уряди країн, на яких вони проживають, протиставили геноцидні військові операції. З розпадом СРСР розширилася сфера етнічних конфліктів на його колишній території. Ці проблеми вимагають політичного, а не воєнного вирішення. На Близькому Сході і в Північній Африці внаслідок діяльності ісламських екстремістів виникла загроза релігійних конфліктів.
Ці війни і конфлікти спричинилися до виникнення ще однієї проблеми - біженців. Лише за останні десять років відбулося 26 міжнародних конфліктів, у результаті яких з’явилося майже 23 млн біженців. Вони приречені на злиденні умови життя, напівголодне існування.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.