Перетворення Канади з домініону Великої Британії у велику індустріальну державу супроводжувалось активізацією її зовнішньополітичної діяльності. У перші повоєнні роки Канада йшла у фарватері зовнішньої політики США і Великої Британії. Вона була підключена до виконання «плану Маршалла», Організації американських держав (1948), НАТО (1949), у складі військ ООН взяла активну участь у війні в Кореї (1950-1953).
З початку 60-х років проявились перші ознаки переходу Канади до самостійної зовнішньої політики. Прем’єр-міністр Дж. Діфенбейкер, уклавши 1958 р. угоду про спільне командування протиповітряною обороною Північної Америки, заперечив проти розміщення американської ядерної зброї на території Канади. Особливу позицію зайняла Канада і під час Карибської кризи, виступивши проти економічної блокади Куби. На початку 70-х років уряд П. Трюдо домігся демонтажу з канадської території американських ядерних боєголовок і одночасно активізував свої відносини з країнами Східної Європи й Азії. Залишаючись вірною своїм союзницьким зобов’язанням в НАТО, надаючи пріоритетного значення відносинам зі США, Канада з 80-х років почала виконувати роль посередника між США і країнами «третього світу», а також з комуністичними державами.

Запис опублікован 10 Январь 2011 о 18:50 в категорії: Канада.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.