За умов зростання популярності ідеї об’єднання демократичних країн Європи і загрози комуністичної агресії в квітні 1949 р. було створено Північноатлантичний оборонний альянс (НАТО), до якого спочатку увійшли 12 держав: США, Канада, Велика Британія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Норвегія, Португалія, Ісландія. У наступні роки до цього військово-політичного союзу приєдналися Греція і Туреччина (1952), ФРН (1955), Іспанія (1982). Основною метою союзу було спільними зусиллями протистояти експансії СРСР. У країнах Західної Європи здійснювалось будівництво військових баз, на яких розміщувались американські війська, проводилися спільні оборонні акції. Військово-політичне об’єднання країн Західної Європи супроводжувалося створенням економічних союзів, ініціатором яких були уряди Франції та Бельгії. У квітні 1951 р. представники Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу підписали у Парижі договір про Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). У договорі підкреслювалося «прагнення країн перейти від вікового суперництва до єдності основних інтересів», сприяти піднесенню життєвого рівня населення.Організатори ЄОВС прагнули залучити ФРН до рівноправного економічного співробітництва, усунути загрозу німецької експансії, забезпечити доступ до природних ресурсів і спільно встановлювати ціни на вугілля і сталь.