Лейбористи, котрі прийшли до влади відразу після війни, керували понад шість років. На парламентських виборах у Жовтні 1951 р. перемогли консерватори. Прем’єр-міністром знову став В. Черчіл, який перебував на цьому посту до 1955 р., пішовши у відставку за віком (йому на той час виповнилося 80 років). З наступних консервативних прем’єрів найпомітнішою фігурою вважався Гарольд Макміллан, котрий очолював кабінет у 1957-1963 рр.
Консерваторів (після 13-річного їх правління) 1964 р. змінив лейбористський уряд Гарольда Вілсона. У 1970 р. до влади прийшов консервативний уряд на чолі з Едвардом Хітом. У 1974-1979 рр. країною знову правив уряд лейбористів, прем’єр-міністром якого був спочатку Г. Вілсон, а після його відставки (1976) - Джеймс Каллаген.
За державним устроєм Велика Британія залишалася конституційною монархією. Після смерті 1952 р. короля Георга VI, котрий був на престолі з 1936 р., королевою стала його дочка Єлизавета II. Вона на троні й понині. Однак на практиці, відповідно до британського конституційного права, монарх суттєвого впливу на державне і політичне життя країни не має.
Ключовими проблемами всіх післявоєнних британських урядів були передусім фінансово-економічні. На господарський розвиток 50-70-х років справляли вирішальний вплив нові чинники: розгортання НТР, оновлення основного капіталу. Британська економіка повинна була пристосуватися до умов, що виникли внаслідок перетворення колоніальної імперії на співдружність держав та поглиблення процесу західноєвропейської економічної інтеграції.

Запис опублікован 11 Январь 2011 о 01:15 в категорії: Велика Британія.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.