З політичної арени країни зійшли представники партократії та корумповані чиновники партій, які до цього традиційно формували уряди. До новоутвореного уряду, який очолив керівник асоціації «Вперед, Італіє» мільярдер Сільвіо Берлусконі, вперше ввійшли неофашисти. Це викликало тривогу не тільки в країні, а й у зарубіжних державах. Однак глава нового уряду заявив, що він буде дотримуватися фундаментальних християнських цінностей, боротися за економічний прогрес і розвиток демократії, а в зовнішній політиці йтиме попереднім курсом співробітництва з усіма країнами.
Уряд С. Берлусконі внаслідок міжпартійних незгод уже в грудні 1994 р. пішов у відставку. Позачергові парламентські вибори в квітні 1996 р. забезпечили незначну перевагу в парламенті політичним силам, об’єднаним в «Оливкове дерево».
Утворений в 1996 р. уряд, який спирався на хиткий компроміс об’єднання «Оливкове дерево» і «Полюс свободи», очолив спочатку посткомуніст Романо Проді, а з грудня 1999 р., після чергової кризи, - представник ДПЛС Массімо Д’Алемо. Уряд намагався проводити виважену політику економічного і соціального реформування. В квітні 2000 р. уряд змушений був піти у відставку. Найактивнішим опозиційним угрупованням є «Північна ліга», яка виступає за федералізацію Італії.
У післявоєнний період у країні створювалось 59 урядів. Часті зміни урядів поставили питання про необхідність проведення виборчої реформи.

Запис опублікован 12 Январь 2011 о 16:57 в категорії: Італія.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.