Світова енергетична криза 1973 р. відкрила Радянському Союзові, найбільшому виробникові нафти, блискучі перспективи збагачення на міжнародному ринку палива. Потік «нафтодоларів» дав змогу керівництву СРСР забути про «косигінську реформу» і створити ілюзію відносного добробуту у державі. За рахунок доходів від експорту енергоносіїв у Європу там закуповували товари широкого вжитку, які частково задовольняли внутрішні потреби. В той же час у країні хронічно не вистачало комп’ютерів, робототехніки, передового устаткування та прогресивної технології. Світова науково-технічна революція обминала народне господарство СРСР. Це позначалося на продуктивності праці радянського робітника, яка була У декілька разів нижчою, ніж на Заході.
Неефективність «соціалістичних» методів господарювання виразно виявилась у таких важливих галузях індустрії, як металургія, металообробна промисловість, машинобудування. СРСР виплавляв сталі більше, ніж США. Однак, на відміну від Америки, металу катастрофічно не вистачало. Причиною цього була недосконала технологія (значна частина металу перетво рювалася на стружку), безгосподарність (гори металу іржавіли під відкритим небом), розбазарювання та розкрадання. Приблизно кожна четверта з виплавлених тонн сталі опинялася серед відходів.
Попри висунуте Брежнєвим гасло - «Економіка повинна бути економною», вона ставала все більш затратною. Народногосподарські плани вимагали кількісного зростання. Прагнення його досягнути призводило до будівництва нових підприємств, цехів при занедбаності існуючих.

Запис опублікован 22 Январь 2011 о 17:22 в категорії: (1964-1985).

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.