Після Гельсінкської наради країн Європи, де керівники держав, у тому числі СРСР, зобов’язались поважати права людини, виникли нові об’єднання активістів дисидентського руху (так звані гельсінкські групи). Перша група виникла у Москві в травні 1976 р. її організатори - фізик Юрій Орлов, робітник Анатолій Марченко (загинув у 1985 р. у в’язниці під час голодування протесту), філолог Лариса Богораз та ін. Згодом гельсінкські групи виникають по всій країні. У листопаді 1976 р. утворилася Українська гельсінкська спілка (письменник Микола Руденко, журналіст В’ячеслав Чорновіл, юрист Іван Кандиба та ін., усього 37 осіб). Учасники руху боролися за дотримання зобов’язань, що їх узяв на себе СРСР.
Правозахисники домагалися цілком законних речей і діяли в межах закону, однак влада нещадно їх переслідувала. По всій країні відбувались судові процеси над правозахисниками. Звинувачення, що їм пред’являлися, підганялися під статті кримінального кодексу. Піднесення дисидентського руху в СРСР відбивало загальну глибоку кризу комуністичної тоталітарної системи.

Запис опублікован 22 Январь 2011 о 17:33 в категорії: (1964-1985).

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.