Після розпаду Радянського Союзу середньоазійські держави дистанціювалися від Москви. Цьому сприяла відмова Росії від фінансових дотацій, які за радянських часів покривали від 35 до 50 % усіх видатків республік. На початку 1993 р. керівники Узбекистану, Киргизстану, Туркменистану, Таджикистану і Казахстану, зібравшись на нараді в Ташкенті, вирішили спільно розв’язувати економічні проблеми. Там вони запропонували у подальшому називати регіон п’яти держав Центральною Азією (за радянських часів - Середня Азія).
Казахстан, за економічним потенціалом - найсильніша держава Центральної Азії, виступає ініціатором різних проектів співробітництва, таких як, наприклад, створення системи центральноазійської безпеки і заходів довіри, формування Євроазійського союзу й розвитку регіональних економічних зв’язків.
У 1994 р. президент Казахстану Нурсултан Назарбаев та його узбецький колега Іслам Каримов домовились про формування спільного ринку та режиму безмитних кордонів. До них незабаром приєднався президент Киргизстану Аскар Акаев. У квітні 1994 р. керівники трьох держав підписали угоду про створення єдиного економічного простору. Лідери цих країн заявили про відкритий характер об’єднання, маючи на увазі вступ до нього Туркменистану, однак Ашгабат не приєднався до спілки.
Туркменський президент Сапармурад Ніязов, незважаючи на те, що економіка республіки своїм рівнем поступається сусідам, претендує на роль лідера у регіоні. У країні розвідано величезні запаси газу, і правляча еліта, спираючись на природні багатства країни, намагається самостійно вирішувати економічні проблеми, заявляючи, що невдовзі республіка стане «другим Кувейтом».

Запис опублікован 23 Январь 2011 о 23:48 в категорії: Держави СНД (1991-2004).

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.