На відміну від керівників інших східноєвропейських країн, які були не більш ніж маріонетками Москви, Тіто і його соратники відігравали самостійнішу роль. КПЮ спиралася на досить широку соціальну базу, мала репутацію організатора масової боротьби проти окупантів. В Югославії не було радянських військ та й взагалі СРСР знаходився на значній відстані від країни. Враховуючи ці обставини, югославське керівництво при всій відданості комуністичним ідеям, Радянському Союзові й особисто Сталінові, діяло досить незалежно, не оглядаючись на Москву.
Відстоювання Югославією своїх державних інтересів у відносинах з СРСР викликало обурення Кремля. У червні 1948 р. було опубліковано резолюцію Комінформбюро, в якій югославському керівництву ставилося за вину те, що воно відійшло від марксизму-ленінізму, стало на шлях зради справи міжнародної солідарності трудящих і перейшло на позиції націоналізму. Потік звинувачень наростав. Уже незабаром СРСР і його союзники розірвали з Югославією практично всі зв’язки.
Розрив з Радянським Союзом спонукав югославське керівництво докорінно переглянути курс внутрішньої і зовнішньої політики. Не відмовляючись від цілей соціалістичного будівництва і принципу державної власності на засоби виробництва, воно почало шукати власні методи цього будівництва. Зокрема, було взято курс на створення системи самоврядування.

Запис опублікован 24 Январь 2011 о 17:30 в категорії: Югославія. Нові Південно-слов'янські держави.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.