Світова громадськість неоднозначно поставилася до цієї акції. Все ж Мілошевич змушений був прийняти натовський ультиматум. Югославські війська і сербська адміністрація залишили Косово, територію краю зайняли багатонаціональні миротворчі сили ООН. Біженці повернулися до своїх домівок (здебільшого зруйнованих або спалених). Бомбардування авіацією НАТО території СРЮ, зайняття Косова миротворчими силами ООН підірвали позиції С. Мілошевича. У СРЮ активізувалася діяльність опозиційних сил, що призвело наприкінці 2000 р. до падіння його режиму. Президентом Югославії став представник опозиції Воїслав Коштуніца, який узяв курс на налагодження нормальних стосунків з міжнародними організаціями та західними державами. Ті в свою чергу скасували сенкції проти СРЮ. Самого С. Мілошевича незабаром було заарештовано й відправлено до Гааги (Нідерланди), де віддано до Міжнародного суду з воєнних злочинів.
З іншого боку, з падінням режиму С. Мілошевича виникли незгоди між обома суб’єктами СРЮ - Сербією та Чорногорією. Президент останньої (з 1997 р.) Міло Джуканович проголосив метою вихід Чорногорії з федерації та проголошення нею незалежності (що означало б остаточний розпад Югославії).

Запис опублікован 24 Январь 2011 о 17:51 в категорії: Югославія. Нові Південно-слов'янські держави.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.