Глобальне протистояння СРСР та США і «холодна війна» позначились на міжнародному становищі країн Сходу. Супротивні блоки почергово кредитами та постачанням зброї привертали ту чи ту молоду країну на свій бік, а тій залишалось лише «виторговувати» умови. Складалися парадоксальні ситуації. Так, до 1977 р. правлячий режим у Сомалі дотримувався «соціалістичної орієнтації», тобто виступав з різкою критикою Заходу і вважався «найкращим другом» СРСР в Африці. Однак підтримка Москвою Аддис-Абеби у сомалійсько-ефіопській війні призвела до різкої переорієнтації Сомалі на Захід, аж до надання Сполученим Штатам права будувати на своїй території військову базу. Схожі ситуації виникали у Єгипті, Судані та ін.
Все ж таки більшість країн, які визволилися від колоніалізму, визначили власний курс у зовнішній політиці. Спочатку він мав назву «позитивного нейтралітету» і означав активну протидію блоковій політиці США та СРСР. Біля його джерел стояли визначні лідери національно-визвольних рухів - Джавахарлал Неру (Індія), Ахмед Сукарно (Індонезія), Гамаль Абдель Насер (Єгипет).
У квітні 1955 р. незалежні країни Азії й Африки вперше зібрались на свою конференцію у м. Бандунг (Індонезія). У підсумкових документах конференції її учасники закликали народи світу до загального миру й співробітництва. Афроазіатські країни у 1961 р. стали ініціаторами утворення Руху неприєднання. Доктрина Руху відбиває прагнення молодих країн проводити незалежну політику, не допускати диктату та насильства у міжнародних відносинах.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.