У повоєнній Японії на підприємствах виробилась так звана система пожиттєвого найму. Фірми самі підшуковують собі робітників серед перспективної молоді, дбають про постійне підвищення їхньої кваліфікації, умови відпочинку, добробуту. За кожний рік роботи адміністрація значно підвищує зарплату, тому працівник не прагне переходити до конкурента. Сам перехід до останнього часу був явищем надзвичайно рідкісним і сприймався у суспільстві з осудом, як зрада фірмі. Японський робітник, порівняно з європейським чи американським, працює інтенсивніше за нижчу платню, у нього триваліший робочий день, тиждень. Більшість робітників свідомо не використовує повністю своїх відпусток. Уже це впливає на зниження собівартості продукції.
Зовнішньоекономічні зв’язки, насамперед зовнішня торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, відбувається за низькими цінами з держав, що розвиваються. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих держав - США, Канади, Австралії, країн Європи. З 80-х років країна бере курс на активний експорт технічних проектів та технологій.
Найбільшим торговельним партнером Японії традиційно є США. Наприкінці 70-х років на американський ринок, наприклад, було відправлено до 40 % вироблених автомобілів, 16 % прокату чорних металів, ЗО % радіоприймачів та магнітофонів. У свою чергу, із США до Японії надходило майже 86 % споживаного металобрухту, 42 % бавовни, 59 % пшениці.

Запис опублікован 1 Февраль о 18:24 в категорії: Японія.

Лишити коментар

Ви повинні Війти, щоб лишити коментар.